Поет абсолютного слуху: до 85-річчя від дня народження Миколи Вінграновського

Центральна бібліотека для дітей (вул. С.Бандери,8) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради знайомить читачів з письменником Миколою Вінграновським. Неповторний і талановитий. Він написав розкуті, вільні від штампів, дотепні, мелодійні поезії, і такі ж мелодійні та неповторні оповідання. У чому секрет його творчості? Він сприймає дійсність не лише людськими чуттями, а й «чуттями» всього живого, що єднає все у спільному для всіх відчутті.

«Неповторна індивідуальність Вінграновського невловна і біжуча, як живе срібло. Його поезія – стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижне з глибинних нутрів його душі і який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб поступитися місцем іншому…» – Іван Дзюба.

У дитячу літературу Микола Вінграновський прийшов на початку шістдесятих років, коли в журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти», героями яких є діти. Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрейко-Говорейко». Пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «У Неквапи білі лапи» та інші.

У віршах поет багато уваги приділяв зображенню природи. Він захоплювався її чарами, красою, таємничістю. Природа у його творах у постійному русі, у змінах, сприймається, мов жива істота. Прозові твори М. Вінграновського для дітей відзначаються багатоплановістю образів, елементами казковості, фантастикою, гумором – і все це разом творить дивний прекрасний світ, у якому живуть і співпрацюють людина і одухотворена природа.

Книги М. Вінграновського, як величне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається навколишнє життя. Його твори розвивають художнє мислення дитини, збуджують у неї потяг до власної творчості. За дитячі книжки 1984 року Миколі Вінграновському присуджено Державну премію ім. Т.Г. Шевченка.

Помер у травні 2004 року від тяжкої хвороби.

Доторкніться до чудового слова Миколи Вінграновського, прочитавши уривки з його творів. Можливо, вам захочеться прочитати ці твори повністю?!

 «Первінка»
«Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них — Миколка — мав усього років з дванадцять.

Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала вже двісті тисяч, але наприкінці війни гроші були дуже знецінені: буханець хліба на базарі коштував від тридцяти до п’ятдесяти карбованців.

Була весна. Марія хворіла і не могла сама піти на базар, тому купити корову мусила доручити Миколці. Зі схованими за пазухою грошима хлопець прийшов у напівзруйноване містечко. Вже йшлося на після обіддя, і базар знелюднів. Корів було лише чотири. Біля однієї з них почув, що корова дає до двох відер за день, як на добру пашу. Та за неї просили чотириста тисяч. Миколка почалапав до інших корів.

«Гусенятко»
“Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і — народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого не буде, — аж на і є, знайшлося: згорблене, вогке, сумне, з прилиплою шкаралупкою на дзьобику, гусенятко обсихало під маминим крилом і не знало, що двоє його братів і четверо сестричок народилися ще у травні, весною, коли й треба, а воно — восени, сьогодні, коли іній цвіте на зеленім лататті і давно вже не, чути голосу їхніх найближчих сусідів-деркачів….” (Микола Вінграновський)

«Літній вечір»
“Дід бере гирлигу в кутку і виходить з хати. Я за ним.
— Діду, а скільки ж ви дасте мені кавунів — скільки до-несу, ге?
— Скільки донесеш.
— А коли одного я ще у вас з’їм?
— З’їси.
— А дині у вас є?…
— Є і дині.
А чорнобривці й собі:
— Є і дині!
Дід не чує чорнобривців. Він чує тільки мене і себе…”

«Волохань»
“У нас ніколи не було Волоханя. Були всякі собаки, але Волоханя не було. У нас був Рябко. Або — Рябчик. Він любив кусати себе за вухо, за лапу і сміятись. Я казав Рябчикові: «Дожени!» Рябчик гнався.” 

«На добраніч»
“Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар’єр густо засинів, сосна угорі золотіла.
— Ліс потемнів, кар’єр посинів, а ти золотієш, — сказав. він сосні. З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, — але заболіло.
— Ковбаси наївся, і магазинної, і так домашньої з часником, — куди я піду? Та не піду я нікуди. В норі тепло? Тепло. Вухо болить? Болить. От і лежи. Слухай собі небо над сосною, мугикай собі що хоч, не хоч — не мугикай…” (Микола Вінграновський)

Приходьте до бібліотеки! Беріть книжки Миколи Вінграновського!
Читайте, насолоджуйтесь його словом, надихайтесь, мрійте і творіть!

Відповідальна: Томілова Л.І.