27 Листопада 2023
Меморіальний диптих «Їхня праця – свідоцтво геноциду українського народу»
ЛЮДИ ПРАВДИ, ЩОБ СВІТ ЗНАВ
«На воротях серп та молот, а у хаті смерть і голод…» із книги А. Дімарова «В тіні Сталіна».
«Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене… не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем», — Джеймс Мейс.
Протягом 23 листопада 2023 р. в бібліотеці-філії №5 (вул. Галицька, 100), Івано-Франківської МЦБС департаменту культури, організовано меморіальний диптих «Їхня праця – свідоцтво геноциду українського народу» (З нагоди 90-річчя пам`яті жертв голодомору на Україні 1932-1933 рр.) Бібліотекарка розповідала відвідувачам книгозбірні №5 про Людей правди, які робили все можливе аби світ знав про геноцид українців 1932-1933 рр.
До таких осіб належить американський історик, доктор наук, журналіст Джеймс Мейс (18.02. 1952 (США, Оклахома) – 3.05.2004 (Україна, Київ)). Він був керівником комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932-1933 років, автором звіту, в якому штучний голод вперше класифікували як геноцид. Запровадив поняття «постгеноцидне суспільство», яке стало справжнім проривом у розумінні наслідків Голодомору для сучасного українського суспільства. Завдяки його дослідженням світ дізнався про Голодомор в Україні та його масштаби. Переїхавши на Україну на початку 90-х, Джеймс Мейс був професором політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», редагував англомовну версію газети «День», читав лекції, виступав на заходах. Мейс не хотів, щоб українську націю спіткало забуття, як це сталося з індіанцями племені черокі, з якого він походить. Саме Джеймс Мейс був автором ідеї «Запали свічку пам’яті», побачивши одного разу офорт-автопортрет Тараса Шевченка зі свічкою. За два роки після смерті американського історика український парламент таки визнав Голодомор в Україні 1922 -1923 рр. геноцидом. А ще – журналісти (Гарет Джонс…), художники, письменники, які у світлинах, статтях, картинах, художніх творах відобразили жахіття вимираючих сіл України. Серед них книги, наявні в нашій книгозбірні: «Жовтий князь» Василя Барки (115 р. з дня народження), «Розколоте небо» Світлани Талан, «Чорна дошка» Наталки Доляк, «Голгота України» Дмитра Соловея, «Марія» Уласа Самчука, «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор» Роберта Конквеста (у співавторстві Джеймса Мейса), оповідання «Самосуд» та притча про хліб «Тридцяті» Анатолія Дімарова, «Каміння під косою» Ольги Мак (яка пережила голодомор), «Дума про дитинство» Панаса Запаренка (авторська сповідь). Збірка художніх творів для дітей 6-12 років «ЗЕРНЯТКО НАДІЇ» (Олеся Лісова, Галина Щербак «Паляниця», Оксана Лущевська «Шматочок надії», Зоряна Живка «Ангел на ймення грушка», Христина Процак «Шматок хліба»), оповідання «Кицелів віз» Володимира Тертичного (Дзвіночок 2016, №6). На завершення заходу завідувачка бібліотеки №5 заохотила запалити свічку і помолитися (у суботу 25.11. о 16.00), наголосила дітям і батькам над чим замислитись вподальшому: Чи має якась особа, чи нація право вирішувати: бути якомусь народові на землі чи ні? Що слід нам всім зробити, щоб подібного не повторилося? Чи помічаю я тих, хто перебуває у потребі? Хто в сучасному світі голодує: жебраки; діти з неблагополучних родин; родини, де дорослі потрапили під скорочення на роботі; люди що проживають у зонах військових дій; ВПО, бувші ув’язнені; діти деяких дитячих будинків; населення цілої низки африканських країн, а можливо це твій однокласник чи хлопчик із сусідньої квартири? Що я можу зробити для потребуючих вже сьогодні? А чи помічаю я реальні потреби тих, хто живе поряд, потреби моїх близьких? Як можна допомагати людям в сучасному світі?
Захід підготувала і провела Українець С.