Лицар правди та добра, що народився на межі двох великих століть”

“Ми не  обираємо час,

у якому живемо,

час обирає нас…”

Б.  Антоненко-Давидович 

4 серпня 2019 року о 12:00 на абонементі ЦМБ (вул. К. Данила,16) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбулася літературна панорама “Лицар правди та добра, що народився на межі двох великих століть”, якою відзначили 120-ту річницю від дня народження Бориса Антоненка-Давидовича (05.08.1899 – 09.05.1984), українського письменника, перекладача, учасника національно-визвольних змагань 1917-1919 рр., багаторічного в’язня сталінських таборів.

 Розпочавши захід, бібліотекар підкреслила, що з багатьох причин ім’я талановитого письменника з надзвичайно широким діапазоном творчих інтересів, із розмаїтою мистецькою палітрою Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича донедавна було мало знайоме сучасному читачеві. Більшість творів автора не видавалися протягом кількох десятиліть, а саме ім’я піддавалося анафемі з суворою забороною навіть згадувати. І це про видатного письменника, новеліста і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з найкращих знавців рідної мови, справжнього чарівника слова, автора понад двох десятків оригінальних книжок.. Перші його твори побачили світ 1924 року, а з 1935-го, від початку масових репресій, літературна праця художника обірвалася більш як на два десятиліття. 

Представниця творчої молоді, часта учасниця заходів в бібліотеці, Наталя Команяк зачитала цитати, що характеризують Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича :

… Література наша — це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї.

 Б. Антоненко-Давидович

 Це не порожні слова. Це його ідейно-творче кредо. Він ніколи не відступав від нього. Він ішов з ним завжди крізь усе своє довге, тяжке і трагедійне життя. В 1967 році, після всіх своїх смертельних пригод у сталінських концтаборах, Борис Дмитрович у своєму автобіографічному нарисі писав: 

«Я не замислювався і не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів. За всіх часів і обставин мене бентежило і бентежить тільки одне: писати так, щоб у якійсь мірі мати підставу сказати своїй музі Шевченковими словами: 

Ми не лукавили з тобою,

 Ми просто йшли: у нас нема

  Зерна неправди за собою.

 Бо в цьому, незалежно від діапазону й калібру письменницького хисту, є найбільша моральна і творча втіха кожного мистця».

В програмі літературної панорами – знайомство присутніх із короткими біографічними даними письменника, його автобіографію,  переліком видань. Також бібліотекар провела бібліографічний огляд, яким ознайомила всіх із книгами ювіляра, книгами про письменника, а також із матеріалами із періодики. Ось деякі з них: 

• Антоненко-Давидович Б.Д. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1991, – Т. 1: Оповідання. Повісті. Літературний репортаж. – 747с.  

( До першої книги творів у двох томах увійшли оповідання різних років, повісті «Смерть», «Печатка», «Тук-тук», «Справжній чоловік», написані у 20-х роках, та повісті «Семей Іванович Пальоха» (1931—1965) й «Слово матері» (1960). Значний інтерес становить літературний репортаж «Землею українською» — враження письменника від подорожей по Україні в 20—30-х роках.

Центральний персонаж повісті «Смерть» — український інтелігент Кость Горобенко. Колишній прибічник Петлюри, він був членом різних українських організацій. Але потім зрікся свого коріння і вступив до лав більшовицької партії. Та і серед більшовиків Горобенко почуває себе чужим…

Невелика повість «Печатка» концентрує увагу читача на подіях української революції за доби Центральної Ради й Генерального Секретаріату. Динамічна оповідь, з багатьма гумористичними ситуаціями й драматичними сюжетними колізіями, має ще й ту вартість, що в ній автор, чи не єдиний у радянській літературі того часу, сміливо показав, що за ідею вільної України та за її революційний парламент Центральну Раду боролася не тільки інтелігенція, не тільки селянство, але й свідоме робітництво. Навіть більше, зображуючи двох головних героїв повісти — молодого студента Федоренка й робітника Андрія Осадчого, автор образними засобами стверджує, що інтелігенція (студент) грала допоміжну, інколи боязливу, кумедну чи розгублену роль, а основну, сміливу, ідейно наступальну, а в трудних ситуаціях — відважну й розумну дію вело робітництво (Осадчий).  );

• Антоненко-Давидович Б.Д. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1991, – Т. 2: Роман. Сибірські новели. Повісті. Оповідання. – 624с.

(Глибоко психологічний роман Б. АнтоненкаДавидовича «За ширмою» порушує давню проблему, що хвилювала і хвилюватиме не одне покоління людей,— тему батьків і дітей. Автор показує безмежну материнську любов і трагедію сина, який надто пізно зрозумів, яке велике і святе слово «мати». Внаслідок черствого й 30 байдужого ставлення молодого лікаря Олександра Постоловського до своєї рідної неньки гине стара людина, що породила його на світ і виховала. Твір «За ширмою» нагадує молодому поколінню про його обов’язки до своїх батьків, виховує любов до свого народу, до рідного слова.

«Сибірськи новели» Бориса Антоненка-Давидовича – визначне явище в мистецькому житті України. Це правда про стероризовані у ХХ столітті український та інші народи, реалістичне і драматичне відтворення їхнього життя, філософське осмислення причин тих численних конфліктів і жорстокостей, які становили суть радянської тоталітарної держави. Цю збірку митець починав творити в часи «застою», коли не можна було її видрукувати, бо ще не розвіявся міф про «щасливе майбутнє», а матеріал збирався в «захалявний» зшиток під час «Сибірської одіссеї» письменника, де він по таборах ГУЛАГу і Бамлагу упродовж майже чверті століття проходив усі кола табірного пекла. «Сибірські новели» — це низка неповторних людських доль і характерів, яким з того чи іншого боку довелося пройти через криваву машину ГУЛАГу. Ці характери і долі — більш ніж реалістичні, тому що вони — свідчення письменника, який дивом вижив у страшномупеклі) ; 

• Антоненко-Давидович Б.Д. На шляхах і роздоріжжях. Спогади // Київ. – 2000. – № 1-2. – С. 58–98; № 3-4 – С. 5–42 

(У спогадах йдеться про революційні та національно-визвольні змагання 1917-1919 років в Україні та збройну боротьбу за Українську Народну Республіку, активним учасником якої був майбутній письменник. Спогади та невідомі твори, які склали цю книжку, вважалися навіки втраченими. Але вони, мов загадковий фенікс, воскресли із небуття…);

•  Бойко, Л. Лицар правди і добра // Антоненко-Давидович Б. Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки — К. : Видавництво гуманітарної літератури, 2005. — С. 5-38. 

• Бойко, Л. Борис Антоненко-Давидович // З порога смерті: письменники України – жертви сталінських репресій. – К. : Рад. письменник, 1991. – Вип. 1. – С. 44 – 47; 
•  Нестерчук, Д. Два покоління : Борис Антоненко-Давидович і шістдесятники // Літературна Україна. – 2012.- 12 квітня. – С.14;
• – Сверстюк, Є. Він проніс через ХХ століття Шевченківський дух // Літ. Україна. – 1999. – 18 листоп. – С.2;
•  Слюсар, А. Кросворд «Творчість Б. Антоненка-Давидовича» // Укр. мова та літ. – 1999. – № 33 (верес.). – С.6;
•  Те, що ти написав уже не належить тобі: Б. Д. Антоненко-Давидович // Шкільна бібліотека. – 2009. – №7.- С. 7-8;

•  Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (У 3-х кн.). Кн. 2. – К. : Рось, 1994. – С. 268 – 283. 

Журналістка Марія Микицей та постійний користувач бібліотеки Тимчишин Василь Дмитрович ознайомили присутніх із своїми враженнями від книги:

• Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо / уклад. Я. Б. Тимошенко. – К. : Либідь, 1991. – 256 с.

(Книгу адресовано тим, хто дбає про культуру мови й прагне запобігти помилковому слововживанню, перебороти лексичну розбіжність у визначенні однакових понять, уникнути невластивих українській мовній традиції зворотів і висловів. У пошуках найкращого мовного еквівалента автор звертається до прикладів з класичної та сучасної літератури, фольклору й живого народного мовлення, розмірковує про багатющу скарбницю мовної спадщини українського народу).

Василь Дмитрович наголосив, що добре пам’ятає ще перше видання цієї книги та поділився іншими спогадами.

Із своїми враженнями від знайомства із творчістю  Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича емоційно ділились внутрішньо переміщені особи із Луганська – Кучера В. П. та Костецька С.  Вони підкреслили, що в книгах ідеться здебільшого про події і долі сумні, драматичні, а то й трагічні. Адже життя він «вивчав» у сталінських таборах, у яких пробув майже 20 років. Однак із щонайважчих випробувань письменник виніс глибоко вистраждану, а не сліпу віру в незнищенність людської доброти, в торжество справедливості, правди.)

В заході також взяли участь користувачі бібліотеки: Завадська Т.В., Петльована В.П., Гедзур Л.В.та інші.

Борис Дмитрович Антоненко-Давидович лише в 1992 році посмертно став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, але по праву може вважатися класиком української літератури.  Творчість Бориса 

Антоненка-Давидовича належить до найяскравіших зразків української неореалістичної прози ХХ століття. Громадянський подвиг письменника, нескореність і глибока віра у велике майбуття України знайшли втілення в його безкомпромісному слові. 

Літературна панорама стала корисним путівником в творчість письменника  всім, хто не байдужий до минулого свого народу.

Захід підготовлений і проведений для широкого кола користувачів бібліотеки, відповідальна – Кирста О.М.