Краєзнавча хвилинка “Древнє місто моє”

У бібліотеці-філія №23 (с. Братківці, вул. Шевченка, 66) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради з нагоди Дня міста була підготовлена краєзнавча хвилинка “Древнє місто моє”.

Сьогодні, Івано-Франківськ являє собою сучасне європейське місто, яке динамічно розвивається як в інвестиційно-економічному напрямку, так і в культурно-мистецькому, а також постійно покращує рівень міської інфраструктури. Сторінки історії розповідають про формування та становлення міста, його радісні і сумні події, які стали визначальними у майбутньому.

Розташоване місто на Покутській рівнинній території південного заходу України на відстані 150-300 км від кордонів Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччини. Вигідне географічне розташування міста Івано-Франківська відносно сусідніх обласних центрів та деяких міст України та Європи, а також кордону з сусідніми державами демонструє картосхема. Місто справедливо вважається східними і північними воротами Карпат.

Місто Івано-Франківськ (колишній Станиславів) – сьогодні є одним із 24 обласних центрів України, адміністративний, економічний і культурний центр Івано-Франківської області, загальною площею 83,73 кв. км з чисельністю населення понад 240 тисяч мешканців.

Розташоване у міжріччі двох Бистриць (Надвірнянської та Солотвинської) на місці стародавнього українського села Заболоття і було засноване у 1661 році як фортеця, а у 1662 році одержало Магдебурзьке право.

Місто було засноване Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького магнатського роду, який володів значними латифундіями на Покутті. В 1962 році, з нагоди 300-ліття заснування, Станиславів перейменоване в Івано-Франківськ на честь видатного сина українського народу Івана Франка.

Станиславів починався з Ринкової площі і ратуші, які у видозміненому стані збереглись донині. В його подальшій розбудові знайшли відбиття містобудівні ідеї Ренесансу про “ідеальне місто”, що втілені у плануванні середмістя, його вулицях, храмах і кам’яницях. За оригінальність архітектури наше місто інколи називають “малим Львовом”.

У XVIII -XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 р. — імперії Габсбургів (від 1804 – Австрійської імперії, від 1867 р. — Австро-Угорщини). В розвиток його ремесел і культури зробили свій внесок крім українців поляки, євреї і вірмени, національні громади яких були тут досить численними.

Громадське життя сколихнула революція 1848 р. У Станиславові була створена “Руська рада” (поряд з польською), організований загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту були обрані депутати-українці.

Друга половина XIX ст. відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 р. В тих часах беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об’єднання, шкірфірма “Плай”.

У 1884 р. відома громадська діячка і письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори “Товариства руських женщин” (пізніша назва — “Союз українок”). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.

Під час першої світової війни, у 1915-1916 рр. за місто точились жорсткі бої. Частина історичної забудови була зруйнована і відновлена вже новітніх архітектурних формах.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. була створена Західно-Українська Народна Республіка.

Станиславів протягом січня-травня 1919 р. був її столицею. В цей час тут побували визначні українські діячі М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, Є.Коновалець.

З вересня 1939 року по червень 1941 року Станиславів – у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВД в’язнів та підозрюваних (невинних людей), що перебували у Станиславівській в’язниці на момент розв’язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла були поховані у спільній могилі в урочищі Дем’янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки. Віднайдено рештки 586 осіб. У більшості – кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем’янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Під час другої світової війни місто три роки (1941-1944) було під фашистською окупацією. Боротьбу із загарбниками очолили підпільники Організації Українських Націоналістів — Української Повстанської Армії. В серцях прикарпатців досі відзивається болем прилюдний розстріл окупантами 27 патріотів у центрі міста в листопаді 1943 р. Всього у Станиславові та його околицях фашисти знищили понад 100 тис. мирних громадян.

У 1962 р. місто відзначило своє 300-річчя. Воно було перейменоване і відтоді носить ім’я видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут бував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Івано-франківці разом з усіма мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні синьо-жовті прапори вони підняли над містом уже в квітні 1990 р., а на референдумі 1991 р. масово проголосували за незалежність України.