”Василь Стефаник: і все, що писав, йому боліло”

13 травня о 14:00, відзначаючи 150-ти річчя від дня народження видатного українського письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча  Василя Стефаника (1871-1936), працівники абонементу ЦМБ (вул. К. Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради запропонували увазі своїх, а також віртуальних  користувачів  ювілейний літературний портрет ”Василь Стефаник:  і все, що писав, йому боліло”. 

Знайомлячи користувачів бібліотеки з короткою біографією дуже талановитого прозаїка, майстра української експресіоністичної новели, уродженця с. Русова Снятинського району Василя Семеновича Стефаника, бібліотекар підкреслила, що він — один із представників «Покутської трійці» (умовне об’єднання трьох українських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини).

Літературну діяльність В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які відразу зробили його широко відомим українським письменником.   Ці твори увійшли до першої збірки В. Сте­фаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.).   

Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат. expression — вираження) манера письма, що передбачає вираження глибини й ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу її переживань та емоцій. Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».

Представляючи вибрані твори, видані у книзі: Стефаник В. “І чого, ти серце моє…: Вибране/ Василь Стефаник. – К.:ВЦ “Академія”, 2015. – 272с. – (Серія “In crudo”(без прикрас)>українське), бібліотекар  наголосила, що жоден письменник не сказав про своє слово  так, як Василь Стефаник “…я не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерті… Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито і ранить до крові…”. Ніхто не зумів такими очима побачити людину, як він. Усе найяскравіше, що зробив, – у цій книжці. Писав про те, що боліло, писав так, що було страшно читати.

Присутня на заході письменниця Марія Микицей зауважила, що Василь Стефаник прагнув виразити духовне (приховане) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного йому світу, зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм та фрагментарність письма».
Про це її рецензія на книгу Степана Процюка “Троянда ритуального болю”.

Цей роман є історією загадкового внутрішнього світу і харизми Василя Стефаника. Його манила й переслідувала троянда – символ життя і смерті. Ритуалом власної творчості він прагнув подолати трагізм і суперечності буття.
Користувачі бібліотеки, також мали можливість ознайомитись з есе Степана Процюка Степана Процюка  “Тихий крик” із книги есе про письменників і суспільство “Відкинуті і воскреслі” та іншими книгами представленими на виставці-календарі “Палітра ювілейних і пам’ятних дат”.
Ювілейний портрет ”Василь Стефаник:  і все, що писав, йому боліло” підготовлений для широкого кола користувачів. відповідальна Кирста О.М.