Бібліотечне культкафе “Під палітуркою”

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. 30 жовтня 1882 року на Тернопільщині народився Михайло Бойчук, художник-монументаліст, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях.

Михайло був первістком у багатодітній родині, з дитинства любив малювати. Учителем Бойчука став Юліан Панькевич, художник, що займався релігійним малярством. Звідти бере початок той монументалізм, який дослідники Бойчука простежують в усіх його творах. Михайло Бойчук отримав європейську освіту, опановуючи малярство у Відні, Мюнхені, Парижі. Закінчив Краківську академію мистецтв зі срібною медаллю на стипендію Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), яке очолював Михайло Грушевський. Завдяки підтримці Андрея Шептицького, Михайло Бойчук вирушає до Парижа – на той час центру мистецького життя Європи. Він знайомиться з творчістю Поля Сезанна, Пʼєра-Огюста Ренуара та Пабло Пікассо. Михайло Бойчук спочатку реставрує історичні пам’ятки у Львові й на Чернігівщині, а 1917 року переїздить до Києва, де стає співзасновником Української державної академії мистецтв, керівником монументальної майстерні. Об’єднує талановитих художників-монументалістів, які сформували школу бойчукістів. Обсяги робіт, до яких він долучився в наступні кілька років, вражають. Він готував театральні декорації для вистав Курбаса у Молодому театрі. Реставрував фрески Софійського собору і твори з колекції Музею Ханенків. Розписував агітпароплав “Більшовик” декорував свято Першотравня і київську оперу до з’їзду представників волосних виконкомів. 1920 року створив відомий плакат з рядками із “Заповіту” до Шевченківського свята. У 1924 році Михайло Бойчук обійняв посаду професора Київського художнього інституту, а за рік став співзасновником і членом АРМУ (Асоціації революційного мистецтва України), яка цуралася натуралістичного радянського реалізму. Точніше було так: зміст робіт Михайла Бойчука та його учнів цілком відповідав історичній добі, але в кожній з них домінувала впізнавана національна форма. Бойчуку було чужим радянське пролеткультівське малярство, яке пропагувалося в Київському художньому інституті, де він викладав протягом 1920-х років. Твори, яким митець намагався надати співзвучного історичній епосі змісту, говорили національною формою. Вони були самобутніми, тож їхній автор був небезпечним для влади. Своїх послідовників Михайло Бойчук переконував: «Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє». 13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли у Києві. Через декілька місяців потому така ж доля спіткала його дружину. Майже усі його учні були репресовані. Більшість робіт знищено, навіть спалено ескізи.
Допис створено за матеріалами інтернет-ресурсів:
life.pravda.com.ua
art.lviv-online.com
uinp.gov.ua