“Природу треба охороняти не тільки тому,

що вона кращий захист для людини, але й тому що вона прекрасна.”

Жан Дорст

Всі ми, живучи в природі, так чи інакше впливаємо на неї. І цей вплив буває не завжди позитивним. Людина від початку свого існування на планеті земля активно використовує всі її ресурси. Іноді з великим надлишком, шкодячи тим самим самій природі. Такі, часто, не обдумані кроки обов’язково повинні призвести в кінцевому випадку до катастрофи. Тому, деякі з людей, розуміючи невтішність прогнозів і знаючи безмірність людської зажерливості почали міркувати над тим, як би то зберегти бодай трошки чогось після себе. З часом, коли пройшла епоха великих географічних відкриттів стало ясно, що мало буде завжди. І якщо не почати діяти зараз – то за короткий період планета перетвориться на пустелю. Вчені, дослідник, науковці – вони ставали на захист тих місць, де ще не ступала людська нога. Так, мало по малу почали виникати ідеї про створення природоохоронних зон.

На законодавчому рівні захистити природну територію вперше було здійснено в США, президентом Авраамом Лінкольном, котрий  підписав Акт Конгресу 30 червня 1864, віддаючи долину Йосеміті і гай Маріпосагігантських секвой. А у 1872 році, Єллоустоунський національний парк став першим у світі справжнім національним парком.

У бібліотеці-філії №11 (с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради  до Міжнародного Дня заповідників і національних парків  було проведено інформ-дайджест «Збережемо для майбутнього».

І нехай ця коротенька хвилинка зітре нашу недбалість і самолюбство. Щоби в ці святкові дні народження Ісуса кожен з нас теж народився для чогось доброго. Бо шкода довкіллю є таким же гріхом як і пряма шкода ближньому. Бережімо природу, щоб нащадки могли бачити її навколо себе а не тільки на картинці.

Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти. * Господи, слава Тобі. (Тропар Різдва)

Діва днесь преістотного родить
і земля вертеп неприступному приносить.
Ангели з пастирями славословлять,
а волхви зо звіздою подорожують,
бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.
(КондакРіздва, глас 3)

Різдво Ісуса Христа є одним із найбільших християнських свят. Воно ознаменовує нову еру відносин людини з Богом. Те, що колись здавалося абсолютно не реальним – сьогодні стає доступним для кожного. Сьогодні починається нова історія людства. Саме народження довгоочікуваного Месії принесло цю зміну. Народження Ісуса було пророковано ще за багато століть до цього. Але разом із тим воно було глибоко приховано. Із канонічних текстів Євангелія ми не отримуємо точної дати народження Сина Божого. Бо не в цьому суть, вона зовсім в іншому, адже саме з воплоченням Божого Слова почався процес відкуплення людини. Тому Різдво для нас є не просто великим якимось празником – але цілим поворотнім пунктом в історії всього людства. І ми повинні пам’ятати про це. Про те, що сьогодні Бог доказує нам свою батьківську любов посилаючи на землю свого Єдинородного Сина. 

Для більшості людей гори – щось величне, але далеке від повсякденного життя, тобто ідеальна гармонія.
(Улі Штек)
Гори – це місце, де можна обміняти життя на нескінченне блаженство.
(Джецун Міларепа)

Кожного року 11 грудня відзначається свято, встановлене генеральною Асамблеєю ООН – Міжнародний день гір. І тому, у бібліотеки-філії №11 (с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради, відбулася віртуальна мандрівка під назвою «Найвищі вершини гір».
Ще з давніх давен люди дивилися на гори, як на особливе місце. Місце певної енергетики. Місце сили. Античні єгиптяни будували високі піраміди, щоб у них поховати своїх
правителів. Греки вважали, що на горі Олімп живуть божества, котрі керують долями людей. Гора асоціювалася у людини із зближенням до небес. А небеса відповідно завжди асоціювалися із чимось не земним, чимось більшим, метафізичним.

У кожній людині сонце. Тільки дайте йому світити.
Сократ

Геніальні люди — це метеори, покликані згоріти, щоб осяяти свій вік.
Наполеон I Бонапарт

В бібліотеці-філії №11 (с.Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, 09.12.2020 року, була підготовлена музична хвилинка, присвячена 250-річниці з дня народження великого генія – Людвіга ван Бетховена.

Геніальні люди часто виглядають безумцями, неадекватними, не врівноваженими. Вони не цікаві, інколи замкнуті, самі по собі. Це люди іншого світу. І одним із таких геніїв був Людвіг ван Бетховен, чий талант розвинувся завдяки іншому відомому творцеві музики – Амадею Моцарту. Так, батько розгледівши у синові талант до музики, прагнув створити з нього нового генія, яким був свого часу Моцарт. Хлопчик швидко починає опановувати музику. Але разом із тим приходять труднощі. Батько Бетховена був залежним від алкоголю, тому всі гроші від його концертів, в тому числі і від концерту в Кельні, йдуть в ніщо, проте це не зупиняє юного Луї. У 1782 році директором придворної капели призначають Крістіана Готлоб, який стає його вчителем. Саме він розглянув в молодику обдарованість і неабиякі здібності і зайнявся його освітою. Однак, розуміючи, що музичні навички не дають повноцінного розвитку, прищеплює Людвігу любов до літератури, філософії і стародавніх мов. Бетховен жадібно вивчає твори Баха і Генделя, мріючи про спільну роботу з Моцартом. І вже через 5 років він таки зустрівся зі славетним Вольфганом Амадеєм. Моцарт був настільки в захваті від імпровізацій Бетховена, що вигукнув присутнім: “Не відривайте погляду від цього хлопчика. Одного разу про нього заговорить світ”. І світ таки згодом заговорив про нього.
А вже у 1790 році міська влада обрала кантати придворного альтиста Бетховена для виконання на похоронах Франца Йозефа ІІ і під час подальшої інтронізації Леопольда ІІ, Священного римського імператора. 

Священики Твої зодягнуться у праведність і преподобні Твої возрадуються
(Пс. 131,9)

Душпастир не повинен бути задоволеним, поки не досягне того, щоб його вірні всі були чисті в день Христа. Тому має вести їх дорогою досконалості, не по самому краю безодні пекла, але дорогою Христовою, щоб у часі смерті передати їх чистими до рук свого Господа.
(І. Лявинець. З кайданами на руках)

5 грудня минає 140 років з дня народження громадського діяча, священослужителя Михайла Ганушевського. Саме тому, 05.12.2020 року у бібліотеці-філії № 11 (с.Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася історична хвилинка “Ганушевський – образ справжнього пастиря”.
Душпастир. Це не просто пафосне слово, котре означає певний рід діяльності людини. Це не просто професія чи робота. Ні. Це спосіб життя, мислення, світосприйняття. Це важкий шлях повного самовідречення і готовності до страждання за Істину. Це важка щоденна боротьба зі злом, самим собою і різного роду спокусами. Це голошення правди і страждання за неї. Ось суть і роль справжнього священника-душпастиря. 

Саме таким був парох села Угорники, Михайло Ганушевський, котрий почав своє служіння тут, у 1927 році. Його змістовні і повчальні проповіді були великою підтримкою для людей у ті важкі часи. Будучи парохом, він багато працював для утвердження духовного і морального життя. Брав активну участь у роботі читальні «Просвіта» та провадив уроки в школі. Люди самі шукали зустрічі зі своїм духовним батьком, адже він вмів підтримати, потішити, порадити, вселити надію або навіть просто вислухати. Його авторитет зростав разом із плідною його працею. Адже дім Ганушевських в кінці 20-х – на початку 30-х років був осередком культурного, мистецького і морального зростання парохії.