Немає більшої трагедії, ніж бути генієм.
Іван Миколайчук

15 червня 2021 року легенді українського кінематографу Івану Миколайчуку виповнилося б 80 років. Доля подарувала йому 34 ролі у фільмах, більшість із яких увійшли до золотої колекції українського кіно. А може, тому й увійшли, що пропустив їх через своє серце, засвітив своїми, одному йому притаманними, барвами. А ще… 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.На жаль, часто найкращі з нас помирають надто рано…

Іван Миколайчук навіки залишився з нами в кадрах кінофільмів. Завжди молодий, неймовірно талановитий  красивий і харизматичний, з поглядом, який неможливо забути… Його очі чарують, гіпнотизують і  дивляться в саму душу.Він то Шевченко, то Іван, то філософ Фабіан з “Вавилон ХХ”… Іван Миколайчук і досі будить в кожному з нас той, часто приспаний, український дух. Він наш безцінний скарб, наша совість, він творив нову філософію життя на кіноплівці, так само як Шевченко і Франко на папері, а Лисенко і Леонтович в нотах. Філософію не надуману, не руйнівну, але глибоку і, нерозривно пов’язану з ритмами самої природи…Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.

09.06.2021 року для учасників клубу “Люди золотого віку” читального залу ЦБ (вул. П. Орлика, 5)  Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була організована та проведена чудова історична екскурсія-мандрівка вулицями нашого міста, Івано-Франківська, яке для більшості є знайомим з дитинства. Добре знайомі місця сприймаються сьогодні по-особливому, адже споглядаються вони через призму часу (віків). Гід – Володимир Бакала, історик за фахом, провів знайомими вуличками із розповідями про Палац Гартенбергів, медакадемію, Катедральний собор, Бастіон, тощо. Окрім історичних фактів, він знає і багато цікавої, унікальної інформації про ці локації міста і вміє оповіддю захопити слухачів.

Цей червневий літній день видався погожим, теплим і сонячним, тому сховавшись в тінь дерев від палючого сонця біля муру Бастіонуякий дає свою прохолоду, кожен учасник клубу, поринаючи в ті далекі дні, немов би здійснив подорож у часі. Уява малювала рицарів, кінноту і запеклий бій, величну постать Станіслава Потоцького, а потім вже й гомін ринку, і вишукане товариство станіславівських панянок, і мармулядову пожежу, в полум’ї якої горіла ратуша, а також зустріч Івана Франка з інтелігенцією міста, Руська трійця, і ще багато величних фрагментів-спогадів історичного минулого…
Люди золотого віку – авдиторія цікава – активно обговорювали й охоче розповідали про все, що їм відомо про наше місто. Іван Кухар, Мирон Левицький – теж знавці історії, дискутували з п. Володимиром на професійному рівні.
Така подорож містом – незабутня, й спонукає вивчати і досліджувати історичне минуле рідного Івано-Франківська.

Відповідальна – Тарновецька-Мороз І.Д.

              Ірина Мельник – людина активна і діяльна, має багато захоплень і без перебільшення прикрашає цей світ. Вона не шкодує ні часу, ні сил, щоб допомогти і підтримати інших. Активна учасниця громадського життя, член УНП, ДемПУ, волонтер Цивільного Корпусу Азов. Під час карантину 2020 року допомогла організувати надання допомоги члену нашого клубу Михайлу Морикіну, в якого дуже складні життєві обставини.  Підтримала ініціативу жінок-волонтерів, які  шили захисні маски, ініціювала збір коштів на матеріали для пошиття. Завжди цікавиться тим, що відбувається в клубі і вболіває, але обставини її життя складаються так, що відвідувати наші заходи в даний час не може.  Якось в  телефонній розмові розповіла, що  дуже любить вирощувати квіти. Вони приносять їй неабияку насолоду і  вона хотіла б, що і ми  побачили її улюбленців.  Добре, що технічні засоби нашої доби  дозволяють нам творити маленькі дива. Тож з приємністю насолоджуємось переглядом фото.

 Природа завжди додає нам сил і настрою, повертає рівновагу і спокій. Хто шукає зцілення в горах, на морі, біля ріки чи озера. А хтось надихається квітами, вирощеними на грядках біля дому. Пані  Ірина трепетно піклується про свої квіти, які, відчуваючи теплоту її душі і турботливі руки,  щедро віддячують їй красою і любов’ю до життя. Тож нехай  квітнуть під сонцем Ваші квіти, пані Ірино! Даруйте й надалі оточуючим яскраві враження та щире спілкування!

Захід  відбувся 7 червня 2021 року.

Організатор:  бібліотекар, керівник клубу  «Люди золотого віку» Ірина Тарновецька – Мороз.

5 червня 2021 року в парку культури та відпочинку ім. Тараса Шевченка відбулась екологічна мандрівка «Люби природу не для себе, люби для неї…»  з учасниками клубу «Люди золотого віку», що дія при читальному залі ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5).

Любов до природи прищеплюють кожному з нас з раннього дитинства. Ми черпаємо у природи силу, здоров’я, натхнення. Побути в природі, насолодитися хвилинами тиші –  це ліки для тіла і душі. Разом з тим пам’ятаємо, що тільки тоді довкілля буде щедрим до нас, якщо ми будемо хранителями, а не лише споживачами. Природа умиротворює, зцілює, заспокоює нерви, дарує радість. Ми у великому боргу перед природою. Особливо в теперішній час, коли людина в деякій мірі відірвана від природи живе у великому місті, де асфальт і бруківка..

Насолоджуємось чудовими краєвидами міського парку і розмовляємо про те, як важливо донести до молодих це бачення і розуміння, яке приходить з досвідом прожитого життя. Люди золотого віку чітко усвідомлюють, що природу потрібно зберегти для нащадків, щоб вони прийняли від нас усю оцю первозданну красу, розкіш гармонії між людиною і природою. Мандрівка дала змогу не тільки насолодитись чудовим краєвидом, а й поспілкуватись. Зокрема обмінювалися враженнями про те, що наше місто помітно змінюється, оновлюється, розцвітає. Зона відпочинку біля озера і парку приваблює мешканців, краян та гостей нашого міста. Співрозмовники з приємністю відмітили, що міська влада доклала багато зусиль, щоб зробити наше місто ще красивішим і комфортнішим для відпочинку.

Захід організувала бібліотекар, керівник клубу  «Люди золотого віку» Ірина Тарновецька – Мороз.

Коли серце бубнявіє мукою –
безкінечна рутина бруньчань –
оживляєшся тихими звуками
молитов чистослівних ячань.
Леся Геник

Що є поезія…  Поезія – витончений  стан душі.  Це  – самовираження особистості з глибоким духовним світом. Поети – небайдужі люди, все пропускають крізь  власне серце, чутливі до чужого болю. Поезія – особливий  Божий дар, талант, який потрібно нести до людей. Бо місія у поета непроста –  возвеличувати, оспівувати  прекрасне, світлі сторони буття  і привертати увагу людей до  болючих виразок, до проявів зла і темряви, аби застерегти, зупинити… Поезія – це особливе світобачення, філософське світосприйняття,  медитація духу. Бо лише дух може здійматися до таких вершин людської думки, сягати ген до небес, занурюватися в незвідані глибини.

Леся ГЕНИК – (справжнє Олександра Туєшин) –  прикарпатська поетеса, уродженка с. Середній Березів, що на Косівщині (Івано-Франківська область). За фахом – філософ-релігієзнавець, закінчила філософський факультет і аспірантуру Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Зараз живе і працює в м. Івано-Франківську. Твори авторки неодноразово друкувалися на сторінках ряду газет, альманахів, колективних збірників та художньо-літературних видань, зокрема в журналах «Дніпро», «Золота пектораль плюс», «Дзвін» та ін. У 2012 році – один з ініціаторів створення Міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом», очільником якого є на даний час. У 2013 році побачила світ перша поетична збірка «Від душі до душі». «Полинова ріка» – друга книга поетеси. І в 2021 році з’явилася нова поетична збірка – «Коронована весна». У своєму відгуці про цей поетичний доробок Констянтин Климчук зазначив: “В історії людства часто траплялося так, що під час жахів війни, лютування голоду чи чорної косовиці моровиці, народжувалися витвори мистецтва. Люди бралися за перо, пензля чи стека і знаходили розраду в творчості, або ж черпали в ній життєві сили. Поетеса з Прикарпаття Леся Геник з цієї когорти обраних. Ба, навіть більше, і її зачепило чорним плащем хвороби, і її намагалися вирвати із життя безжально-крижані руки Кістлявої. Ще в прозовому вступі жінка описує нестерпно-довгі ночі хвороби, коли на думці лише одне «…вдихнути на повні груди, не ловлячи себе на думці, що дихаєш? Бо дихання – це ж природна властивість організму, і як добре просто дихати, дихати, дихати…» Леся Геник своєю збіркою ніби закликає читача задуматися над буттям. Чи варто гнатися в божевільному темпі за примарними благами, коли найвищим благом може бути день без задухи. Пропонує зупинитися і роззирнутися, може, щось за тією гонитвою втрачене? Її поезія – не жалібний плач, а неперервний потяг до життя. Митці гостро відчувають біль, коли, здається, самі стіни кричать про допомогу. І в цих стінах лікувального закладу хочеться трансформувати свій біль, біль ближніх та рідних, біль просто незнайомих людей в римовані рядочки, щоб хоч своєю творчістю, своєю вірою допомогти тим, кому ще можна допомогти. Втішити, розрадити заспокоїти. Буває, накочує відчай, проте в найскрутніший час приходить на допомогу віра.”

6.06.2021р. о 13:00 в  читальному залі  міської центральної бібліотеки (вул. П. Орлика, 5) Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбулася презентація поетичної збірки  Івано-Франківської поетеси Лесі Геник «Коронована весна» – «Це душа, що жадає духу…». «Коронована весна»  – невелика поетична збірка з потужним словом і резонансним звучанням, що допомогла виговорити наболіле багатьом, осмислити сутність випробувань і знову розправити зміцнілі крила.