А потім знову підеш,
допоки кипітиме в небі сонно рожевим.
І вітряним буде ніжний твій дотик.
Ти ж поет – народжений не бути місцевим.
Богдан Кирста

                               “Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…”

Саме таким, воістину потужним посилом відомої української поетеси Ліни Костенко, розпочався другий випуск поетичного флешмобу #парость_молодая: шукаємо молоді поетичні таланти в бібліотеці! 

Поезія входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле. І духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово. Бо жити без любові до віршів, це як мешкати в оселі, де немає дверей і вікон, як жити в світі, в якому немає сонячного світла.

24.06.2021 року о 15:00 в стінах читального залу ЦБ (вул. П. Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася поетична зустріч “Поет, народжений не бути місцевим…”. Захід був проведений у рамках продовження поетичного флешмобу #парость_молодая: шукаємо молоді поетичні таланти в бібліотеці та пройшов у форматі онлайн-трансляції  (прямого ефіру) в соцмережі facebook: https://www.facebook.com/biblio.if/videos/364739455072674.

Іван Петрович Крип’якевич – один із найвизначніших українських істориків ХХ ст., який гідно продовжив подвиг свого вчителя – засновника української історіографії академіка Михайла Грушевського. Його ім’я добре знане старшому поколінню інтелігенції, яке в довоєнні роки мало змогу і в школах Східної, і в гімназіях Західної України одержати з його праць основи знань про минуле України.

24 червня 2021 року о 14:00 в читальному залі ЦБ (вул. П. Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради був проведений захід – історичний портрет “Іван Крип’якевич як особистість і  науковець”  (до 135-річчя від дня народження Івана Крип’якевича). 

Провідний бібліотекар читального залу ЦБ, Надія Каретнікова, підготувала до заходу тематичну відеопрезентацію з однойменною назвою. Іван Петрович Крип’якевич воістину історик України, усе своє свідоме життя поклав на вівтар глибокого дослідження і всебічної популяризації історії українського народу від найдавніших віків і до нових часів включно. Захід був орієнтований для онлайн-користувачів.

 І. Крип’якевич, будучи учнем М.С. Грушевського, завжди знаходив час для підготовки молодих вчених, допомагаючи їм настановами і порадами у формулюванні тематики і планів наукових досліджень, наукових публікацій тощо. Він створив свою історичну школу, виховав плеяду послідовників-істориків. До таких маємо право віднести відомих своїми працями в Україні й далеко за її межами вчених: І. Мешка, В. Грабовецького, Я. Ісаєвича, Я. Кіся, Я. Дашкевича, І. Шульгу, М. Трояна, В. Худанича, Ю. Сливку, Ф. Стеблія, Г. Балагурі та ін. Своїми працями вони створили своєрідний вінок шани видатному академіку І. Крип’якевичу, чиї наукові праці увійшли у золотий фонд національної історіографії. На працях вченого виховувалось кілька поколінь свідомих українських  громадян. 

Відповідальна: Надія Каретнікова.

День святої Трійці входить в 12 найважливіших свят у році.

День святої Трійці називають також П’ятидесятницею, так як це п’ятдесятий день після Воскресіння Ісуса Христа. У Святу Трійцю християнська церква згадує сходження Святого Духа на апостолів, а також символізує відкриття Богом своєї триєдиної сутності: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух. Ці три сутності в єдності творять світ і освячують його. Також П’ятидесятниця вважається днем народження християнської церкви.

Одна з головних прикмет Дня святої Трійці – трави і квіти. Традиційно травою прикрашають храми. Пучки трав і квітів, які освячують у церкві, потім приносять додому. Для прикрашання житла та ікон використовуються молоді гілки дерев. Цей обряд символізує продовження життя, процвітання і оновлення душі. У давнину у цей день молодь влаштовувала масові гуляння на природі – співали пісні, розкладали багаття і ворожили. На Трійцю також збирали польові трави, адже вірили що саме в цей день вони мають цілющу силу. Освячену зелень засушували і зберігали весь рік. Вона слугувала як оберіг від пожеж, недугів та злиднів.

21.06.2021р. на другий день свят відбулась народознавча година “Прийди, прийди до мене, Неділенько Зелена”. Учасники клубу «Люди золотого віку» вирушили на прогулянку на Вовчинецький пагорб, щоб в цей святковий день бути ближче до природи і сповна насолодитись її красою та відчути Благодать.

Вовчинецька природа, направду, зачарувала нас. Приємною несподіванкою для учасників клубу стало також облаштування відпочинкових зон, які нещодавно відкрились для відвідувачів. В такій красі ми  відпочивали і спілкувались: згадали історію свята, яке тісно переплітається ще із стародавніми традиціями наших предків, традиції святкування Зеленої неділі в різних куточках України, обмінювалися багатою фольклорною спадщиною, читали власні поезії. Цікавим доповненням стали спогади  про святкування Трійці у дитячі роки,  в колі родини і друзів.

Керівник клубу Ірина Тарновецька-Мороз наголосила, що гармонійне співіснування з природою – це запорука духовного становлення і єднання з Творцем, закликала до внутрішньої роботи над собою та активного дозвілля  на лоні природи. Захід організувала бібліотекар читального залу, керівник клубу Ірина Тарновецька-Мороз.

Наші батьки – найближчі до нас люди в усьому світі. Тато і мама – найперші слова, які в більшості ми вимовляємо, коли вчимося розмовляти рідною мовою.  Вони для нас одночасно і найбільша загадка, і найбільше відкриття. Свято батька, як і День матері, відзначається зараз у багатьох країнах, але є відносно молодим у нашій державі.

День батька в Україні є офіційно затвердженим святом з 2019 року, яке  щорічно відзначатиметься у третю неділю червня. У 2021 році 20 червня збігається з великим християнським святом Трійці, що цілком символічно, бо кажуть на Трійцю – день Отця, Сина і Духа Святого, маючи на увазі триєдиного Бога. Це свято на честь усіх батьків, свято поваги та вдячності чоловікам, які піклуються про своїх дітей. Його заснували саме для того, щоби наші татусі усвідомили, як сильно вони впливають на власних дітей. Бути хорошим батьком – найвідповідальніша місія в житті кожного чоловіка. Навчити, розповісти, захистити, пояснити і зробити все це з любов’ю і терпінням – таке може тільки  справжній тато. І сьогодні ми віддаємо шану чоловікові-батькові, оскільки він є основою повноцінної сім’ї і має глибокий вплив та значення для дитини протягом її життя.

17.06.2021 року о 14:00 в читальному залі ЦБ (вул. П. Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася година цікавої інформації “Сучасний тато: який він?”.

Бібліотекар читального залу, Оксана Дубовська, підготувала до заходу тематичну відеопрезентацію з однойменною назвою. Вона креативно підібрала цікаву та корисну інформацію, веселі епізоди з життя сучасного батька, а зворушливий музичний супровід  (пісня сестер Басараб “Тату, татусю…”) підсилив сприйняття інформації. Захід був орієнтований для онлайн-користувачів. Презентація містить рекомендаційний список книг та кінострічок про роль батька в родині і суспільстві.

В цей святковий сонячний День ми шлемо найщиріші вітання нашим дорогим батькам!
З Днем батька Вас, дорогі наші татусі! Любимо, цінуємо, поважаємо!

Відповідальна: Зоряна Петрик.

Немає більшої трагедії, ніж бути генієм.
Іван Миколайчук

15 червня 2021 року легенді українського кінематографу Івану Миколайчуку виповнилося б 80 років. Доля подарувала йому 34 ролі у фільмах, більшість із яких увійшли до золотої колекції українського кіно. А може, тому й увійшли, що пропустив їх через своє серце, засвітив своїми, одному йому притаманними, барвами. А ще… 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.На жаль, часто найкращі з нас помирають надто рано…

Іван Миколайчук навіки залишився з нами в кадрах кінофільмів. Завжди молодий, неймовірно талановитий  красивий і харизматичний, з поглядом, який неможливо забути… Його очі чарують, гіпнотизують і  дивляться в саму душу.Він то Шевченко, то Іван, то філософ Фабіан з “Вавилон ХХ”… Іван Миколайчук і досі будить в кожному з нас той, часто приспаний, український дух. Він наш безцінний скарб, наша совість, він творив нову філософію життя на кіноплівці, так само як Шевченко і Франко на папері, а Лисенко і Леонтович в нотах. Філософію не надуману, не руйнівну, але глибоку і, нерозривно пов’язану з ритмами самої природи…Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.