“Рости, рости, Черемшино,
Широко ся розростай,
Ти, молода, дівчинонько
Про кохання забувай…
…………………………

Україно, Україно,
Україно, краю мій,
Я за тебе, Україно,
Муки тяжкії терпів…”

Ці рядки пісні “Рости, рости, Черемшино”, яку вважають народною, написав  Михайло Дяченко (псевдо “Марко Боєслав”) для своєї друкарки Свідрук Марти (псевдо “Черемшина”). 25 березня 2025 року  відзначили 115-ту річницю від дня народження Михайла Дяченка – українського військового та політичного діяча, члена УГВР, референта пропаганди Карпатського краю ОУН, поета УПА, ідеолога, публіциста та пропагандиста українського збройного підпілля ОУН та УПА; редактора підпільного часопису “Чорний Ліс“ (1947-1950), Лицаря Срібного Хреста Заслуги (1948).

З цієї нагоди 31 березня працівники краєзнавчого відділу МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради провели Загальносистемний День Краєзнавства “Поет і борець: Марко Боєслав”. Бібліотекарі ознайомили присутніх з біографією Михайла Дяченка (Марка Боєслава), відтак зачитали його патріотичну поезію. Родзинкою зустрічі стало прослуховування пісні “Черемшина” у виконанні гурту “Соколи”. 

Запрошені партнери: очільниця і режисерка театру-студії “Жива історія” Тетяна Зарецька та історик Петро Ганцюк. Гості поділилися з присутніми своїми враженнями про постать Михайла Дяченка, зокрема суттєві доповнення до життєпису поета-борця надав Петро Ганцюк. 

 9 березня особлива дата для українців – День народження Тараса Григоровича Шевченка. Його називають нашим пророком, Великим Кобзарем і українським генієм. Шевченко був відомий боротьбою за визволення українського народу. Пристрасне Шевченкове слово пролунало тоді, коли на широких теренах території нашої держави все мовчало. І те мовчання загрожувало знищенням українському народові. Пройшло 211 років від народження Великого Кобзаря, проте кожне слово, написане поетом, і досі актуальне. Український видатний митець залишив кілька важливих послань, які для українців стали закликом до дії. У рамках святкування 211-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка, з метою вшанування  пам’яті, виховання любові та пошани до творчої спадщини поета, до рідної України. 06.03.2025 о 13.00 год.  в Краєзнавчому відділі (вул. Г. Мазепи, 3) Департаменту культури міської ради Івано-Франківської МЦБС була виставлена книжкова палітра: “Вічний сучасник” (До дня народження Т.Г. Шевченка 1814 – 1861). Виставка буде діяти до 12.03.2025р.

“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування”
(П. Мирний)

Багато  століть українська мова постійно зазнавала  утисків з боку імперій. З українських словниць зникали слова, замінюючи іншими відповідниками. Знищували правопис, вбивали українських мовознавців та літераторів. Але наша мова жива і розвивається. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тому у вихованні молодого покоління перед вчителями рідної мови постає важливе завдання: прищепити любов до рідної мови, щоб рідне слово  жило, трепетало, грало всіма барвами й відтінками в душі молодої людини.

Відзначаючи Міжнародний день рідної мови, працівники краєзнавчого відділу МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради 22 лютого підготували бібліодайджест “О, мово, рідна, будь повік жива”. У відеоперегляді бібліотекарі пропонують книги з української мови і вчителям для викладання, і дітям для її вивчення. Для розвою рідної мови потрібно дослухатись до порад М. Рильського : 

“…Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде”.

День Героїв Небесної Сотні покликаний увічнити людську, громадянську і національну відвагу та самовідданість, силу духу і стійкість громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідно вшанувати подвиг загиблих за ідеали демократії, права і свободи людини, європейське майбутнє України. Це – день жалоби, оскільки він пов’язаний із загибеллю громадян під час Революції Гідності та на початку російської агресії на сході України.

19 лютого бібліотекарі краєзнавчого відділу МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради спільно з працівниками МЦБС та вихователями Івано-Франківського спортивного ліцею Фущич У., Владикою О. провели акцію “Запали свічку пам’яті”.  Розпочали акцію   панахидою, яку відправили отці Храму Царя Христа УГКЦ о. Климентій ЧСВВ та о. Павло ЧСВВ. Зі словами подяки виступив тато наймолодшого Героя Небесної Сотні Ігор Гурик. Пам’ять про Героїв Небесної Сотні має бути живою пам’яттю, сприяти вихованню громадської відповідальності кожного українця за  наше майбутнє.

“До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!”
( Василь Вишиваний )

Заради України Василь Вишиваний пішов із батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, заплатив життям для її розбудови. Вільгельм фон Габсбург, на жаль, в Україні ще залишається поза увагою. Його ім’я мало відоме українському суспільству, а статті, що з’являються в пресі чи наукових виданнях, не відповідають суспільному значенню цієї непересічної постаті українських національно-визвольних змагань. 

Відзначаючи 130-ти річчя від дня народження Вільгельма фон Габсбурга – Василя Вишиваного, вшановуючи пам’ять про його щиру любов та відданість українському народу, його участь у  боротьбі за нашу державність, 10 лютого працівники краєзнавчого відділу МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради, провели репортаж з книжкової полиці “Австрієць з українською душею”. На ній були представлені:

• Кучабський В., Безручко М. Історія січових стрільців 1917-1919 рр.: воєнно-історичний нарис – К., 2021.
• Парипа.О., Парипа П. Великі українці без масок: оповідки про життя славетних, видатних, знаменитих і відомих людей Землі Української. – Івано-Франківськ, 2017.
• Юсип Д. Засурмили сурми, труби: художньо-документальні студії…- Івано-Франківськ, 2014 та інші.  

Він до кінця життя вважав себе українцем і закінчив своє славне життя у золотоверхому Києві, але, на жаль, як арештант, якого радянська влада звинуватила у співпраці з ОУН і західними розвідками. Помер 18 серпня 1948 р. у в’язничній лікарні і похований на Лук’янівському цвинтарі, але місце його останнього прихистку залишається невідомим.