Це свято покликане привернути увагу до важливості збереження культурної спадщини людства, яка є невід’ємною частиною національної ідентичності та історії. Пам’ятки архітектури, мистецтва, археології, а також природні об’єкти несуть у собі неоціненну інформацію про минуле, допомагають нам зрозуміти розвиток цивілізацій, зберегти історичну пам’ять і передати її наступним поколінням. Цей день був встановлений ЮНЕСКО з метою підвищення обізнаності серед громадськості та влади про необхідність збереження і охорони культурних і природних об’єктів. Важливо не лише охороняти пам’ятки, але й активно просувати ідеї їх збереження та реставрації, адже без цього неможливо уявити розвиток сучасного суспільства. Особливо важливо, щоб кожен із нас зрозумів важливість збереження культурної спадщини і став частиною великої справи охорони історичних об’єктів. Вони — це не лише частина минулого, але й символи нашої ідентичності, які повинні жити і розвиватися.

“Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простою і поетичною грацією вислову”. Іван Франко

26 квітня 1840 року вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Воно мало наклад усього 1000 примірників. Вихід першої поетичної збірки українського Кобзаря пов’язують з іменем полтавського землевласника Петра Мартоса. Той неодноразово позував Шевченкові-художнику наприкінці 1830-х років, тоді він і познайомився з поезією Шевченка, був вражений та разом з їхнім спільним другом, українським письменником Євгеном Гребінкою запропонував поетові видати збірку. У другій версії Петро Мартос вважає, що саме він став першовідкривачем Шевченківського хисту до писання. П. Мартос шукав художника, який зміг би намалювати його портрет, і Євген Гребінка зарекомендував Тараса Григоровича як талановитого портретиста. Одного вечора, після чергового сеансу малювання, П. Мартос знайшов шматок паперу, на якому було написано 4 рядки:

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.

14 квітня – 80 років з дня народження українського письменника-фантаста Сергія Сергійовича Дяченка. Народився у 1945 році в Києві. Батько письменника Сергій Степанович – вчений-мікробіолог, що пережив сталінські репресії та мати Віра Іванівна – дочка священника працювала вчителем фізики. В дитинстві хлопчик багато хворів та перечитав величезну кількість книжок. Вчився дуже добре, бо мав чудову пам’ять та ерудицію. Ще юнаком почав писати вірші. Старшокласником потай від сім’ї займався самбо та отримав юнацький розряд, але головним захопленням юнака було підводне плавання. Він брав участь у підводних наукових експедиціях, пошуку гармат Беринга в районі Командорських островів, у рятуванні популяції морських бобрів. Навчався в Київському медичному інституті, потім в аспірантурі при Київському інституті молекулярної біології. Також працював лікарем-психіатром. На початку 70-х років майбутній фантаст написав перший великий твір – детективний роман “Симфонія”. У 1980 закінчив сценарний факультет ВДІКу та був автором сценарію до телеепопеї “Микола Вавілов” та художнього фільму “Голод-33”. Зараз пише в співавторстві з дружиною Мариною Дяченко. З 2013 року подружжя живе у Каліфорнії. Життя на березі океану дозволяє Сергію, який вважає, що його предок не мавпа, а морський лев, займатися улюбленим дайвінгом. Марина та Сергій говорять про себе, що працюють в жанрі “м-реалізму” (самі вони значення літери “м” не розшифровують). У творчому доробку мають більше 30 романів, сотні повістей та оповідань. На Європейському конвенті фантастів “Eurocon-2005” перший роман “Брамник” (“Привратник”) (1994) отримав приз “Кришталевий стіл”, а письменники отримали звання найкращих письменників-фантастів Європи. У 1996 році вийшов роман “Ритуал” – романтична історія про дракона та принцесу, дивна та незвичайна, бо дракон у ній – людина, в яку автори вклали живу душу

Дорога бібліотечна родино та друзі!

Вітаємо вас з великим святом Вербної неділі! Це день, коли ми згадуємо вхід Ісуса Христа в Єрусалим, коли люди радісно зустрічали Спасителя пальмовими гілками. Нехай цей святий день принесе в ваші серця мир, любов і надію. Бажаємо здоров’я, благополуччя та гармонії у вашому домі. Нехай вербові гілочки, які ми сьогодні благословляємо, стануть символом сили віри і Божої ласки у нашому житті. Хай це свято наповнить ваші душі радістю, а серце — теплом і благодаттю. Вірте в добро і мир, нехай кожен ваш день буде сповнений Божої благодаті та підтримки.
Христос посеред нас!

Цей день — не просто чергова дата в календарі, а нагода звернути увагу на найцінніше, що є у кожного з нас — на здоров’я. Сонце вранці ніжно виглядає з-за горизонту, неначе вітаючи весь світ, що прокидається після нічного спокою. Люди, які відчувають себе живими, повними сил, знову повертаються до повсякденних справ, але сьогодні все виглядає трохи інакше. На вулицях, в парках, у спортивних залах люди радісно рухаються, бігають, займаються йогою або просто відпочивають на зелених галявинах. Вони усвідомлюють, як важливо піклуватися про себе і своє тіло, оскільки без нього ніяка праця, жодна радість чи здобутки не мають значення. Це день, коли люди з різних куточків світу об’єднуються в прагненні до здоров’я, у прагненні до гармонії з самими собою. Міста наповнюються акціями, лекціями, тренуваннями, які нагадують: бути здоровим — це не тільки правильно харчуватись, але й усвідомлено ставитись до свого розуму, емоцій і душі. Кожен крок до здоров’я — це вибір на користь життя, вибір на користь себе. В усьому світі лунають заклики до здорового способу життя: «Пийте більше води», «Давайте рухатись разом», «Слухайте своє тіло». Люди починають розуміти, що не існує єдиного рецепту щастя, але є одна важлива складова — здоров’я, без якого все інше втрачає сенс. В цей день відчувається єдність, розуміння того, що здоров’я — це не тільки особиста справа кожного, але й глобальна відповідальність. Підтримка, взаємодопомога та повага до тіла і духу інших людей — все це є частиною великої картини, що називається здоров’ям планети.