14 квітня – 80 років з дня народження українського письменника-фантаста Сергія Сергійовича Дяченка. Народився у 1945 році в Києві. Батько письменника Сергій Степанович – вчений-мікробіолог, що пережив сталінські репресії та мати Віра Іванівна – дочка священника працювала вчителем фізики. В дитинстві хлопчик багато хворів та перечитав величезну кількість книжок. Вчився дуже добре, бо мав чудову пам’ять та ерудицію. Ще юнаком почав писати вірші. Старшокласником потай від сім’ї займався самбо та отримав юнацький розряд, але головним захопленням юнака було підводне плавання. Він брав участь у підводних наукових експедиціях, пошуку гармат Беринга в районі Командорських островів, у рятуванні популяції морських бобрів. Навчався в Київському медичному інституті, потім в аспірантурі при Київському інституті молекулярної біології. Також працював лікарем-психіатром. На початку 70-х років майбутній фантаст написав перший великий твір – детективний роман “Симфонія”. У 1980 закінчив сценарний факультет ВДІКу та був автором сценарію до телеепопеї “Микола Вавілов” та художнього фільму “Голод-33”. Зараз пише в співавторстві з дружиною Мариною Дяченко. З 2013 року подружжя живе у Каліфорнії. Життя на березі океану дозволяє Сергію, який вважає, що його предок не мавпа, а морський лев, займатися улюбленим дайвінгом. Марина та Сергій говорять про себе, що працюють в жанрі “м-реалізму” (самі вони значення літери “м” не розшифровують). У творчому доробку мають більше 30 романів, сотні повістей та оповідань. На Європейському конвенті фантастів “Eurocon-2005” перший роман “Брамник” (“Привратник”) (1994) отримав приз “Кришталевий стіл”, а письменники отримали звання найкращих письменників-фантастів Європи. У 1996 році вийшов роман “Ритуал” – романтична історія про дракона та принцесу, дивна та незвичайна, бо дракон у ній – людина, в яку автори вклали живу душу

Дорога бібліотечна родино та друзі!

Вітаємо вас з великим святом Вербної неділі! Це день, коли ми згадуємо вхід Ісуса Христа в Єрусалим, коли люди радісно зустрічали Спасителя пальмовими гілками. Нехай цей святий день принесе в ваші серця мир, любов і надію. Бажаємо здоров’я, благополуччя та гармонії у вашому домі. Нехай вербові гілочки, які ми сьогодні благословляємо, стануть символом сили віри і Божої ласки у нашому житті. Хай це свято наповнить ваші душі радістю, а серце — теплом і благодаттю. Вірте в добро і мир, нехай кожен ваш день буде сповнений Божої благодаті та підтримки.
Христос посеред нас!

Цей день — не просто чергова дата в календарі, а нагода звернути увагу на найцінніше, що є у кожного з нас — на здоров’я. Сонце вранці ніжно виглядає з-за горизонту, неначе вітаючи весь світ, що прокидається після нічного спокою. Люди, які відчувають себе живими, повними сил, знову повертаються до повсякденних справ, але сьогодні все виглядає трохи інакше. На вулицях, в парках, у спортивних залах люди радісно рухаються, бігають, займаються йогою або просто відпочивають на зелених галявинах. Вони усвідомлюють, як важливо піклуватися про себе і своє тіло, оскільки без нього ніяка праця, жодна радість чи здобутки не мають значення. Це день, коли люди з різних куточків світу об’єднуються в прагненні до здоров’я, у прагненні до гармонії з самими собою. Міста наповнюються акціями, лекціями, тренуваннями, які нагадують: бути здоровим — це не тільки правильно харчуватись, але й усвідомлено ставитись до свого розуму, емоцій і душі. Кожен крок до здоров’я — це вибір на користь життя, вибір на користь себе. В усьому світі лунають заклики до здорового способу життя: «Пийте більше води», «Давайте рухатись разом», «Слухайте своє тіло». Люди починають розуміти, що не існує єдиного рецепту щастя, але є одна важлива складова — здоров’я, без якого все інше втрачає сенс. В цей день відчувається єдність, розуміння того, що здоров’я — це не тільки особиста справа кожного, але й глобальна відповідальність. Підтримка, взаємодопомога та повага до тіла і духу інших людей — все це є частиною великої картини, що називається здоров’ям планети.

6 квітня відзначається Міжнародний день спорту на благо миру та розвитку. Цей день був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 2013 році з метою підкреслити важливість спорту для розвитку миру, взаєморозуміння, соціальної інтеграції та підтримки здоров’я. Він має на меті заохочувати людей до активного способу життя, а також використовувати спорт як інструмент для вирішення конфліктів та сприяння розвитку в різних куточках світу. 6 квітня — день, коли спорт стає не просто змаганням чи тренуванням, а справжнім містком між народами, що допомагає будувати мир і розвиток у світі. Міжнародний день спорту на благо миру та розвитку нагадує нам про силу фізичної активності, яка здатна об’єднувати людей, незалежно від їхнього походження, віри чи культури. У цей день на стадіонах і вулицях звучить не лише свисток тренера, але й потужний заклик до єдності. Кожен удар м’яча, кожен стрибок, кожен крок на біговій доріжці — це не лише рух до перемоги, але й символ того, як спорт стає засобом для подолання бар’єрів, як він допомагає зцілювати старі рани і будувати нові стосунки на основі взаєморозуміння та поваги. Від маленьких селищ до великих міст, на аматорських майданчиках чи у професійних залах, спорт дарує людям надію, силу і впевненість. У ньому ми вчимося не лише досягати результатів, але й працювати разом, долати труднощі, приймати відмінності один одного. І коли ми об’єднуємося через спорт, ми творимо майбутнє, де мир і розвиток йдуть пліч-о-пліч.

Сьогодні, як і кожного року, весна вдихнула в повітря особливий аромат радості, адже на календарі — Всесвітній день сміху. Небо синє, наче безкраїй океан, і сонце яскраво пестить землю своїми теплими промінцями. Але в цей день сміх — головний герой. Він звучить на кожному кроці, мов музика, що розливається по світу. Вуличні кафе наповнилися голосами людей, які сміються від душі. Бабусі, які сидять на лавочках у парку, весело перегукуються, згадуючи анекдоти з молодості. Діти, граючись, не можуть зупинити свій сміх — вони, немов маленькі сонечка, освітлюють усе навколо. Тим часом у бібліотеці, замкнутій серед тиші та книг, одна з відвідувачок розповідає смішну історію, і навіть найбільш серйозні люди, що зазвичай шепочуться у кутку, не можуть утриматися від сміху. Вона сміється, а її сміх, мов легкий вітерець, розповсюджується по всіх коридорах і кімнатах бібліотеки, де заховані старі книги та спогади. У цей день навіть час наче зупиняється. Ми починаємо сміятися не тільки з приводу, а й без нього. Бо сміх — це не просто звуки, це магія, яка з’єднує людей, розчиняє відстані й нагадує про важливість простих, але великих моментів. Сміх дає можливість відчути себе живим у цьому шалено швидкому світі. І ось, коли на заході сонце фарбує небо в золотисті й рожеві відтінки, все навколо знову сповнене сміхом. Всі ми знаємо, що цей день, як і кожен сміх, не триває вічно, але його магія залишатиметься з нами, навіть коли тиша повернеться. Бо сміх — це еліксир життя, який ми даруємо одне одному і який здатен робити цей світ трішки яскравішим і легшим. І, навіть, зараз в найтяжчий період війни, потрібно не загубити щиру усмішку віри у перемогу, сміх надії, щастя, любові, добра, віру у Господа!