Колядки є невичерпним  джерелом духовності українського народу. Колядки – величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов’янських народів. Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди. Колядки в розумінні  різдвяних пісень поширені в християн різних обрядів. У Західній традиції вони переважно описують різні біблійні епізоди, що передують  Різдву Христовому. Хоча такі колядки виникли на основі язичницьких, які співалися впродовж свят усього року, за утвердження християнства збереглися тільки зимові. Найдавніші задокументовані колядки відомі з часів  Римської імперії

15 січня 2023 року в читальному залі ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради в рамках проєкту “Зимові канікулиі в бібліотеці” відбулась година духовності “Цілюща сила коляди” Всі присутні на зустрічі справді відчули цю цілющу силу, яка допомогла нам об’ єднатися в пісні і проявити кожному свій неповторний внутрішній свій, наповнити душі теплом та світлом Різдвяного дива. Було багато щирих розповідей, люди ділилися своєю радістю і тривогою, переживаннями за долю України. Співали, колядували, читали вірші, а також об`єдналися в спільній молитві. Як зазначила п. Ярина  із Запоріжжя, “ ми маємо цінувати  даровану нам можливість бути разом, зустрічатись і ділитись духовністю”. Вона зізналась, що давно мріяла потрапити в таке товариство, де люди так цінують один одного і діляться найсокровеннішим. 

Січневі іменинники нашої спільноти отримали подарунки та фото на пам`ять. До уваги користувачів читального залу ЦБ була представлена бібліотечна виставка “Від Різдва до Водохреща”.

Відповідальні за захід  – І. Тарновецька-Мороз і Н. Каретнікова.

Щороку в Україні 12 січня відзначається День українського політв’язня. Це день шани тих, для кого переконання і цінності  стали дорожчими за фізичну свободу. Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена 1975 року з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали не випадково. 12-14 січня 1972-го радянська влада провела найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України та творчість, що доводила міфічність ідеології радянської людини.

Політичний в’язень — це особа, що перебуває під вартою або відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, а також спрямоване на примусове лікування, у справі якої є присутньою явна політична складова, наприклад, опозиція до чинної влади. Політичним в’язнем може бути як арештований за звинуваченням у діях політичного характеру, так і за іншими, часто сфальсифікованими, звинуваченнями.

12 січня 2023 року працівники читального залу ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради підготували відеопрезентацію “Життя, окрилене національною ідеєю” 

У ході репресій 1972 року за ґрати потрапили 89 осіб. Окрім цього були проведені сотні обшуків, вилучено близько тисячі одиниць різноманітної літератури. Було припинено розповсюдження та написання самвидаву. Знищено культурне та інтелектуальне середовище. Проте на цьому рух опору не було зупинено.

У 1981 році протидія радянському режимові була поновленою із новими силами. Новими іменами українського спротиву були: Сергій Набока та члени Української Гельсінської групи. Репресії проти українського активу тривали аж до 1987 року, до моменту проголошення Горбачовим “перебудови”. Коли ж політичні репресії в СРСР було зупинено, імперія зла завалилася.

Сьогодні російська влада повністю наслідує радянські методи боротьби з інакодумцями. Після тимчасової окупації Криму та розпочатої збройної агресії на сході України на цих територіях розгорнувся справжній терор проти українців і кримських татар. Режим Володимира Путіна безупинно працює на створення атмосфери страху, безсилля і безнадії, кидає за грати активістів, правозахисників, переслідує за релігійною та національною ознакою, вчиняє масово воєнні злочини, брутальні порушення прав і свобод, нехтує людською гідністю, втілює агресивну доктрину «русского мира», займається тотальною пропагандою, яка не має жодного зв’язку з правдою…

Відповідальна за проведення заходу бібліотекар читального залу Дубовська Оксана.

Ярій душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ще шукай- червону тінь калини,
на чорних водах- тінь її шукай.
де горстка нас . Малесенька щопта.
Лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання…
Стус В. Свіча в свічаді : поезії /В.Стус.

05 січня 2023 р. в читальному залі ЦБ Департаменту культури відбувся масовий захід – поетична світлиця “Народе мій, до тебе я ще верну…” (до 85- річчя від дня народження Василя Стуса). Василя Стуса без перебільшення можна назвати совістю українського народу.Йому вірний син України віддав до останку не лише талант, а й життя.

З вступним словом виступила бібліотекар читального залу Ірина Казакова “Незламний духом поет завжди вірив, що повернеться на Україну:
…ми не повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай – ногами вперед,
але: не мертві;
але: не переможні ,
але: безсмертні.

На заході був присутній Василь Іванович Бабій, прикарпатський письменник, етнограф, історик, педагог, краєзнавець. Він дуже цікаво та захопливо розповів аудиторії про життєвий та творчий шлях Василя Семеновича Стуса.

Гості читального залу декламували незабутні поетичні рядки, які закарбувалися в пам’яті присутніх. Увазі присутніх був запропонований огляд книги “Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДб УРСР”, яка побачила світ 2021 р. у харківському видавництві “Vivat”. Підготувала огляд та відповідала за проведення масового заходу бібліотекар читального залу Ірина Казакава.

Бібліотекарі читального залу ЦБ підготували однойменну виставку.

27.12.2022 р. в читальному залі ЦБ відбулася презентація книги Володимира Дяченка “Прийди до мене, Рідна, в мої сни”. Це вже друга книга, присвячена дружині, яку представляє автор. В ній перед кожним віршем розміщено звернення автора до Віри Іванівни, в якому він розповідає їй короткий зміст події, що надихнула його до написання.

Також у книзі багато спогадів людей, які знали Віру Дяченко, а також тих, хто познайомився з нею, перечитавши першу книгу В. Дяченка ”Хмаринко моя Неповторна”. У книзі є також вірші, пісні й навіть картини та малюнки, які написані в пам’ять легендарної жінки, коханої Володимира.

“Та ні не можу я загинуть, –

Іду в життя, життя нове,

Іще побачиш ти мене

Моя кохана Україно.”

М. М. Аркас

Микола Миколайович Аркас – людина широкого спектру інтересів і великого таланту. Він був і українським істориком, військовим і культурним діячем, і композитором, і меценатом, і автором популярного нарису “Історія України-Русі”, який прославив його ім’я у віках, забезпечив пошану і вдячність нащадків.

Микола Миколайович з’явився на світ 7 січня 1853 року в місті Миколаєві в родині адмірала Чорноморського флоту Миколи Андрійовича Аркаса. Батько мав грецьке походження, брав участь в російсько-турецьких війнах та у війні на Кавказі, командував Чорноморським флотом і портами на Чорному морі, написав низку праць наукового і мемуарного характеру. 

26 грудня 2021 р. в читальному залі ЦБ Департаменту культури міської ради увазі користувачів була запропонована відеопрезентація “Микола Аркас – щирий син України”. 

  В однойменній відеопрезентації бібліотекар читального залу Дубовська О. проаналізувала  життєвий і творчий шлях історика і культурного діяча. Вона наголосила, що прізвище родини Аркасів золотими літерами вписано в історію українського меценатства. Як культурно-освітній діяч, один із подвижників культури і просвіти України Микола Аркас був співзасновником і постійним головою Миколаївської «Просвіти».