Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2024 році День пам’яті жертв голодоморів – 23 листопада. Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років був визнаний геноцидом. Нашим спільним обов’язком є гідно вшанувати вбитих голодом жертв комуністичного режиму і передати пам’ять про трагедію наступним поколінням. Тому ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, 23 листопада провели історичний спогад “Зернятко надії”.
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
“Так, я зазнав багато втрат. Але що це все значить проти того диявольського почуття людської гідності, яке я маю від пережитого!
Я плакав хіба в “Невольницьких плачах”!
Я боявся хіба що розминутися з честю!
Я ніколи нікому не свідчив!
Я за всі терміни не написав своїм катам ні одної заяви!
Я був завжди й понині гордий із того, що я український націоналіст!
І так мені, Боже, допоможи!
Амінь!”
12 листопада 1929 року в селі Витвиця (нині – Долинський район Івано-Франківщини) народився Зеновій Красівський – український поет, літератор, член Українського національного фронту та Української Гельсінської групи, останній Крайовий провідник ОУНР, жертва радянської каральної психіатрії, багаторічний політв’язень, легенда дисидентського руху. Брав участь у створенні нелегальної організації Український національний фронт. В 1964-66 роках видавав журнал «Воля і Батьківщина». Загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні. Зеновій Красівський залишив по собі поезії і листування. Вірші почав писати в тюрмі «Владимирский централ». “Я став писати вірші. Не з покликання, не тому, що в Пегаса свербіли крила. Я захотів, я намірився перетопити тюремні страждання в слово і працював, не знаючи спокою ні вдень, ні вночі”. Збірку поезій «Невольницькі плачі», написану у в’язниці, вдалося винести з-за ґрат і передати за кордон. І це попри те, що рукопис поезій потрапив у руки тюремної адміністрації і Красівського покарали ще суворіше. Поезії збереглися, бо в’язні їх переписували й передавали з рук у руки. Після звільнення у 1985 році Красівський повернувся в Україну, а 1987 року став секретарем Української Гельсінської спілки. Зосередився на громадській роботі. Опікувався відновленням Української греко-католицької церкви, допомагав зводити монастир у Гошеві на Івано-Франківщині. У квітні 1990 року виступив ініціатором створення політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), яке спиралося на ідеологію націоналізму «з-під стягу Степана Бандери». Під час одного з виступів у січні 1991-го зазначив: «Наш ворог – то є ворог історичний: Росія. Вона все в нас забрала. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч, чуда не буде… Мусимо усвідомити, що наш порятунок – у нашій любові до нашого народу, мови, звичаїв».
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. «Я як вільний птах, — пожежі не боюся і кидати нічого, куди хочу, туди й лечу. Я ніколи не заздрив розкошам. Всі мої симпатії — до лісу, степу, отари, чабана, водяного млина, хутора, куреня, пасічника».
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. 30 жовтня 1882 року на Тернопільщині народився Михайло Бойчук, художник-монументаліст, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях.
