Щороку у християнській традиції є одне величне празднетство – спогад про життя Божого чоловіка Миколая. Найбільше цей день очікують діти, бо з настанням ранку вони знаходять у себе під подушками подарунки, як згадку про людинку, котра роблячи добро бажала залишитися невідомою. Ця ідея передається з покоління в покоління – привчаючи з малку кожного вміти робити добро іншим.
І цього річ, не зважаючи на всі обставини, недільного дня активні молодші читачі бібліотеки-філії №11 Департаменту культури Івано-Франківської міської ради теж зустріли свого бібліотечного Миколая. І логічно, що маленьким подаруночком для них була книжечка, котра є тим найбільшим скарбом яких ховає знання на своїх сторінках.
І нехай Люблячий Батько-Бог, через дитячі чисті помисли, почує і всі наші потреби та подарує нам те, про що щиро просимо.
Закон. Що таке закон. Чому він потрібний для встановлення ладу? Якими є наші права серед усього що нас оточує? Що ми, люди, можемо і на що маємо право?
Яким є право? Що воно передбачає? І чи потрібне воно взагалі?
Ці та багато інших питань турбують кожну мислячу людину. І не дивно. Бо живучи в часі повної дисгармонії, фальші і обману ми стаємо підсвідомими заручниками того, чого б могли легко уникнути. Є багато речей, котрі нам хтось прагне нав’язати. Змушує робити те, що нам не підходить. Чи навіть заставляє йти в розріз із власною совістю. Та чи має хтось на це право?
Ні. Але ж не всі про це знають. На жаль, ми звідусіль лише чуємо про свої обов’язки. Але право має ще й іншу сторону медалі. І це якраз те, про що нам не говорять. А мали би. Бо ж ми таки маємо на це право. Право знати правду. Є найголовнішим правом для кожної людини. Та чи так є завжди?
Про ці та про багато інших питань говорилося під час дискусійної хвилинки, присвяченої дню прав людини під назвою “Правові знання — веління часу” у бібліотеці-філії №11 МЦБС Департаменту культури.
Що ж, маємо надію, що ті кілька хвилин пішли на користь тим, хто хотів щось почерпнути. І зміг зробити для себе висновки.
«Світ ловив мене, та не впіймав…» – так загадав написати на місці свого поховання той, кого справді не можливо було спокусити жодною з принад, які дарує світ. Поет, мислитель, філософ, богослов – ось не повний перелік слів, котрими описують одного з великих українців – Григорія Сковороду. З моменту його народження минуло цілих три сотні років, а ми і далі не можемо до кінця збагнути глибину мислення цієї людини. Людина, котра могла отримати від цього світу все повністю добровільно відмовилася від усіх благ. ось він – справжній Сковорода, простий, скромний чоловік, котрий сягнув величі думки.
Цікавим фактом у біографії філософа є його зустріч з Катериною ІІ. Коли та заявила, що бажає бачити його, Сковорода прибув. Однак, коли імператриця увійшла в приймальний зал він не спішив розпливатися в поклонах перед її особою. А на питання, чому він не зробив належного поклону – чітко відповів, мовляв, ви бажали мене бачити але коли я зігнуся, то ви цього зробити не зможете. І це був не єдиним випадком у його житті.
То хто ж він насправді: містик чи дивак?
І саме про все це у день народження, 3 грудня, великого українського філософа роздумували у бібліотеці-філії №11 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради під час короткого інформ-досьє під назвою “А мій жребій – з голяками…” (300 років від дня народження Г. С. Сковороди (1722-1794), українського філософа, поета, музиканта, педагога.).
Не менш цікавими є і його твори. Тому їх не можливо було оминути. А знамениті «Байки харківські» – це не просто гарно написана книжка. Це щось більше. І власне, про це і наголошувалося. Бібліотекар наполегливо радив кожному прочитати ці коротенькі, але такі повчальні твори. Бо ж у них глибина мудрості.
І звісно як же без короткого але так потрібного висновку, котрий для кожного був не лише підсумком сказаного. Але й напутнім словом. І разом із тим великим прикладом сили духу.
Усі ми любимо казки. Бо у них є щось не звичайне. Щось більше. Щось, що стоїть поза реальністю. Але разом із тим те, що ми так добре розуміємо.
Тож і не дивно, що казку створюють дорослі. Ті, у кого є світла середина. Бо тільки людина зі світлою душею здатна творити світлу картину дійсності.
Однією з таких цікавих, не стандартних у мислені була шведська письменниця Астрід Лінгрен. Надзвичайно цікава і талановита художниця слова. Втім, це ми всі мали змогу оцінити читаючи її твори. А хто не знає старих, добрих пригод малюка і Карлсона та дивної й нестандартної дівчинки Пеппі. Так, це пам’ятають усі.
До дня народження цієї яскравої літературної особистості, у бібліотеці-філії №11 Департаменту культури Івано-Франківської міської ради було проведено літературний глобус під назвою «Астрід Лінгрен – Віммербюнська Сельма Лагерльоф» (115 років виповнюється з дати народження всесвітньо відомої дитячої шведської письменниці Астрід Ліндгрен (1907-2002).
Лабіринт – це дуже складне, заплутане розташування приміщень, переходів, доріг, алей. У нашому ж значенні це багато різних за формою цікавих запитань. А коли йдеться про дітей, то питання ще й мають нести у собі ігрову складову.
Тож 3 серпня у бібліотеки-філії №11 МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради в рамках проєкту «Бібліотека у дворах» діти знову мали змогу заглибитися у фантастичну подорож літературним лабіринтом, котрий самою своєю назвою змушував шукаючи відповіді на питання, котрі перед ними ставилися бібліотекарем. А також на найголовніше питання, що звучало у його назві: «Що нового я прочитав за літо?».
