9 квітня 2014 року в приміщенні ЗОШ №6 (м-н “Опришівці”) відбулася творча зустріч з поетесою Марією Ткачівською, яку організували бібліотекар І категорії бібліотеки-філії №8 Гринишин О., бібліотекар шкільної бібліотеки Стасюк Н. та вчитель української мови і літератури Гаврилів І.

Бібліотекарі преставили пані Марію Ткачівську як поетесу, прозаїка, драматурга, цікаву особистість. А сам виступ пані Марії був позитивним і цікавим. Вона читала свої вірші, розповідала про прозові твори, зачитувала уривки з книг “Обережно, діти!”, “Тримай мене, ковзанко”. Її виступ захопив усіх присутніх — учнів 9-11-их класів і поступово перейшов у діалог. Були запитання і змістовні відповіді. Потім учні читали вірші із збірок поезії “Просвічені силуети”, “Переповнений експрес”. Відбувся показ мультимедійного буктрейлера роману М. Ткачівської “Тримай мене, ковзанко”.

Бібліотекар І категорії філії №8 Гринишин О. провела репортаж з книжкової полиці “Талант, виплеканий на рідній землі”.

  Іван Франко

(27.08.1856 – 28.05.1916)

  Письменник, учений, драматург, критик, перекладач, громадсько-політичний діяч. Бував у нашому місті в 1883, 1884 роках. Неодноразово його голос звучав перед громадою Станіславова. В 1889 році – в доповіді з нагоди річниці Тараса Шевченка, в 1890 році – на шевченківському концерті виступив з блискучою промовою про поему “Тополя”. В 1910 і 1914 роках у залі “Руської бесіди” (тепер вул. С. Стрільців, 24) читав свою поему “Мойсей”.

Написав понад 100 оповідань, новел, 10 повістей і романів. 90 разів відвідував міста і села Прикарпаття. В 1960 році в селі Криворівні на честь Івана Франка відкрито літературно-меморіальний музей.

В 1962 році місто Станіслав перейменовано на Івано-Франківськ, в травні 2010 року встановлено пам’ятник І. Франку та є вулиця, названа на його честь.

Денис Січинський

   (1865-1909)

  Український композитор, диригент, музичний діяч. Перший професійний композитор на західно-українських землях.

В 1902 році у Станіславові заснував першу в Галичині українську музичну школу, був ініціатором створення Спілки співочих і музичних товариств Галичини, автор опери “Роксолана”, кантат на слова Т. Шевченка, романсів “Як почуєш вночі”, “І золотої, і дорогої”.

Похований на міському цвинтарі (нині меморіальний сквер). Ім’я Дениса Січинського носить Івано-Франківський музичний коледж, у якому стоврено музей на його честь, а на фасаді встновлена художньо-меморіальна дошка (1985).

Традиційно в Івано-Франківську проходить Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського.

Ярослав Луковецький

(1908-1993)

Український художник, випускник Краківської академії, створив галерею портретів української інтелігенції – Б. Лепкого, В. Стефаника, О. Кобилянської, І. Франка, Л. Українки.

Був головним художником Станіславського муз.-драм. театру, одночасно працював в обласному будинку народної творчості, створив товариство художників, організував малярську школу і майстерню в Станіславові. В 1951 році був репресований і засланий до Костроми, в 1991 році – реабілітований.

В 2002 році заснована Обласна премія в галузі мистецтва і архітектури імені Я. Луковецького. На вулиці Чорновола в Івано-Франківську відкрито меморіальну дошку.

Денис-Лев Іванцев

(1910-2003)

Український художник, протягом 1970-2003 рр. проживав в Івано-Франківську. Закінчив Краківську академію мистецтв, засновник української мистецької групи “Зарево”. Був знайомий і підтримував звязки з Б. Лепким. Член “Асоціації незалежних українських митців” у Львові. Автор сотень високохудожних творів, які зберігаються в Івано-Франківському художньому музеї, в колекції його великої родини, а також за межами України.

В селі Делієві Тлумацького району, де жив і працював Д. Іванцев, в школі відкрито його музей, а одна з вулиць носить його ім’я.

Софрон Мудрий

(27.11.1923)

Церковний діяч УГКЦ, єпископ-емерит, професор. Відомий як талановитий вчений, автор праць з історії Української церкви.

В 1949 році емігрував за кордон, спочатку у США, потім у Рим, де здобув ступінь магістра філософії, у Лютеранському університеті – ступінь доктора. З 1974 року – ректор Колегії святого Йосафата (20 років). В 1994 році повернувся в Україну, став ректором Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту. В 1995 році  – генеральний вікарій Івано-Франківської Греко-Католицької Єпархії.

Михайло Фіголь

(1927-1999)

Художник, педагог, доктор мистецтвознавства, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Заслужений художник України, лауреат Обласної премії ім. В. Стефаника, автор численних пейзажів, портретів, картин на історичну тематику. Автор книжок “Мистецтво стародавнього Галича”, “Радість і смуток Ярослава Петрака”, багатьох статей з мистецтвознавства, каталогів художніх виставок.

В 1998 році відкрито домашню картинну галерею М. Фіголя. На приміщенні художньо-графічного факультету Прикарпатського університету Михайлу Фіголю встановили пам’ятну дошку.

Володимир Грабовецький

(24.07.1928)

 Український вчений, доктор історичних наук, професор, академік АН Вищої школи України, засновник кафедри історії України Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника та музею Олекси Довбуша. Заслужений діяч науки і техніки України. Автор праць “Нариси історії Прикарпаття”, “Селянський рух на Прикарпатті”, “Олекса Довбуш” та інших. Лауреат обласної премії ім. І. Вагилевича, І. Крип’якевича, В. Стефаника. Опублікував понад 1000 наукових та науково-популярних праць, частина з яких друкувалася в Європі та Америці.

Іван Климишин

(17.01.1933)

Український вчений, астрофізик, педагог, доктор фізико-математичних наук, професор фізики Прикарпатського національного університету ім В. Стефаника, Почесний член Астрономічної Асоціації України, заслужений працівник ВШ УРСР, Почесний член товариства “Просвіта”.

У серпні 1993 року ім’я “Климишин” присвоєно малій планеті. Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ст., відмінник освіти України.

Степан Геник

(01.01.1936)

Український вчений, професор Івано-Франківського медичного університету, заслужений доктор науки і техніки України. В його доробку 37-ми авторських свідоцтв і 9 патентів, запатентованих в США, Англії, Франції, Японії. Автор 297-ми наукових праць, 43 раціональних пропозицій, член Президії обласного товариства “Просвіти”.

В 2002 році визнаний Людиною року серед 500 визначних вчених світу.

Степан Пушик

(26.01.1944)

Український поет, прозаїк, драматург, есеїст, фольклорист, літературознавець, публіцист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, Київського університету ім. Шевченка, член НСПУ. Член ред. колегії часописів: Дзвін, Березіль, Перевал. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, премій ім. П. Чубинського, О. Кобилянської, обласної премії ім. В. Стефаника, М. Ірчана, української фундації УВУ в Нью-Йорку, почесний член “Просвіти”, Спілки краєзнавців.

Нагороджений орденами “За заслуги” ІІІ ст., “Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого” ІІІ ст., Почесною відзнакою НСПУ “За заслуги перед Україною”, товариства “Просвіта”.

Автор численних романів, повістей, збірок поезій та досліджень.

Лідія Дмитрів

(19.11.1949-10.06.2009)

Український хірург, громадська діячка, Заслужений лікар України.

1987 р. – зав. хірургічним відділом міської лікарні №2;

2001 р. – переможець в номінації “Медичний працівник десятиліття”;

2002-2006 рр. – депутат Івано-Франківської обласної ради;

Нагороджена срібною медаллю УГКЦ до 200-ліття Різдва Христового, грамотою президії Верховної Ради України, почесною грамотою голови ВРУ.

Михайло Кривень

(20.07.1954)

Український співак, Народний артист України, професор Інституту мистецтв Прикарпатського університету, член журі багатьох мистецьких конкурсів: “Воля-97”, “Воля-2000”, “Золоті тембіти”, міжнародного гуцульського фестивалю “Коломия-2000”, “Верховина-2001”, “Коломийка-2002”.

В його репертуарі – оперні арії, класичні романси. Українські народні, стрілецькі, повстанські пісні, духовні твори. Неодноразово виступав за кордоном: в Польщі, Словаччині, Угорщині, Франції, США.

 Юрій Андрухович

(13.03.1960)

Український поет, прозаїк, есеїст, перекладач, член НСПУ. Автор збірок “Небо і площі”, “Середмістя”, “Екзотичні птахи і рослини”, “Листи з України”, циклу оповідань “Зліва, де серце”, романів “Рекреації”, “Московіада”, “Переверзія”, “Дванадцять обручів”.

 Автор перекладів віршів Р. Рільке, Б. Пастернака. Лауреат премій ім. Гердера (Німеччина), спеціальної премії світу Е.М. Ремарка, Ляйпцізької книжкової премії “До європейського порозуміння” (2006).

Василь Вірастюк

(22.04.1974)

 Український спортсмен, Майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики, Заслужений майстер спорту України з богатирського багатоборства. Багаторазовий чемпіон та призер чемпіонатів України з легкої атлетики в штовханні ядра.

 5 разів завойовував титул найсильнішої людини України, в 2004 році – він найсильніша людина планети.

 Щороку власним коштом проводить богатирський турнір на День міста Івано-Франківська. Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ст.

Роман Гурик

(2.10.1994-20.02.2014)

 Герой Небесної Сотні, протестувальник Євромайдану, студент факультету філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Загинув під час загострення протистояння на Майдані у Києві від пострілу російського снайпера в скроню.

 Похований в Меморіальному сквері Івано-Франківська, поруч із Січовими Стрільцями.

 13 березня 2014 року в Івано-Франківську з’явилася вулиця, названа на честь Романа Гурика.

8 квітня 2014 року о 12:00 на абонементі ЦБ (вул. К. Данила, 16) відбувся діалог на злободенну тему “Алкоголь: особистість і здоров’я”, приурочений до Всесвітнього дня здоров’я. Бібліотекарі наголосили, що алкоголь — психотропний наркотик, викликає зміни хімічних процесів мозку, впливає на характер мислення людини. Боротьба з алкоголізмом — це боротьба за людську карсу і здоровий розум, ясні думки, високі почуття і благородні ідеали.

Цей захід призначений для широкого кола користувачів бібліотеки. На книжковій виставці були представлені такі книги:

1. Алкоголь — ворого здоров’я // Позакласний час, 2007. – №12 — с. 54-62

2. Викрадач розуму — алкоголь // Позакласний час, 2007. – №3. — с. 72-75

3. Горілка — здоров’ю злодійка // Позакласний час, 2007. – №1. — с. 84-86

4. Приказки та афоризми про здоров’я, хвороби, життя і алкоголь. – Тернопіль, Укрмедкнига, 2003 — 152 с.

Відповідальна за проведення бібліотекар І категорії Лисенко Л.С.

На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Анджей (Андрій)Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав на честь свого молодшого сина. Інші ж дослідники вважають це — завеликою честю для юнака. Існує й інша, протилежна версія походження — не зовсім «земне». А йдеться про святого Станіслава Костку, дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у п’ятнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.

                                      Польський герб міста                                              Сучасний герб міста

В серпні 1663 року польський король Ян ІІ Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт.

У 1665 році було збудоване дерев’яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано І-у дерев’яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке обряд (віросповідання). Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором К. Бенуа в українському стилі, обидві пам’ятки збереглися до наших днів.

XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки польським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська, до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. У 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша — відомого ватажка опришків.

На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни. У 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев’яної будівлі

Реконструйовані площі, вулиці, сквери по-новому розкрили обличчя міста, котрому минуло 352 роки. Проходячи сучасним містом, можна ознайомитесь з історією давнього Станіславова на протязі трьох століть, а також побачити: комплекс палацу Потоцьких — засновників Станиславова; ринкову площу з ратушею — зразок середньовічного містобудування; майдан Шептицького з костелом, собором і старовинною гімназією — духовним осередком давнього міста у стилі бароко; міські вали; доторкнутись до фортечного муру Станиславівської фортеці, яка була витвором фортифікаційного мистецтва середньовічної Європи; у Меморіальному сквері почути про сторінки особистого життя Івана Франка — його другу любов до «гордої княгині».

Долаючи труднощі і перешкоди, враховуючи минулі помилки, Івано-Франківськ поступово доводить, що він – місто в центрі Європи. За рейтинговими дослідженнями якості життя, що їх проводять різні соціологічні служби, воно постійно потрапляє в десятку лідерів.

Визнанням успіхів у просуванні міста до Європи стало вручення йому диплома Євросоюзу у 2006 році та Прапора Євросоюзу у 2008 році.

Населення міста має високий рівень освіти. В місті зареєстровано 7 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, в яких навчається понад 40 тисяч студентів.

В місті функціонує 10 філій вищих навчальних закладів України. Крім того, в коледжах міста навчається більше 7 тисяч студентів. На базі Національного технічного університету нафти і газу діє науково-технологічний парк.