26 квітня – День Чорнобильської трагедії
26 квітня — день, коли зупинився час. Ніч на 26 квітня 1986 року була тиха. Весна лише починала розквітати, і над Поліссям розносився аромат молодого листя, втомленого після довгої зими. Люди спали — мріяли, любили, жили. Але за мить усе змінилося. На четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції — там, де мали панувати порядок і точність, де кожен болт мав значення — трапилось невиправне. Вибух. Полум’я зірвалося в небо, розірвало тишу, розірвало долі. Радіація — невидимий ворог — повзла вітром, проникаючи в легені, в землю, в майбутнє. Вона була всюди — у колисках, у хлібі, у дощі. Її не чути, не бачити, не торкнутися. Та її наслідки — як відлуння грому після блискавки — переслідують і досі. Люди йшли на смерть, не знаючи, що це смерть. Пожежники, які першими прибули на виклик. Лікарі. Військові. Вони гасили не лише вогонь — вони гасили апокаліпсис. Своїми руками, своїм тілом, своїм життям. Прип’ять. Місто молодості, любові, дитячого сміху. Сьогодні — місто-примара. Вікна без очей, каруселі без дитячих голосів, школи без дзвінка. Природа поволі забрала своє, та людський біль ще довго шепоче серед порожніх кімнат. Чорнобиль — це не просто трагедія. Це шрам. Глибокий, пекучий, навіки вкарбований у пам’ять нації. Нехай же 26 квітня буде не лише днем скорботи, а й днем нагадування: про ціну людської недбалості, про велич людської жертовності, і про крихкість усього, що здається незламним.