“Рости, рости, Черемшино,
Широко ся розростай,
Ти, молода, дівчинонько
Про кохання забувай…
…………………………

Україно, Україно,
Україно, краю мій,
Я за тебе, Україно,
Муки тяжкії терпів…”

Ці рядки пісні “Рости, рости, Черемшино”, яку вважають народною, написав  Михайло Дяченко (псевдо “Марко Боєслав”) для своєї друкарки Свідрук Марти (псевдо “Черемшина”). 25 березня 2025 року  відзначили 115-ту річницю від дня народження Михайла Дяченка – українського військового та політичного діяча, члена УГВР, референта пропаганди Карпатського краю ОУН, поета УПА, ідеолога, публіциста та пропагандиста українського збройного підпілля ОУН та УПА; редактора підпільного часопису “Чорний Ліс“ (1947-1950), Лицаря Срібного Хреста Заслуги (1948).

З цієї нагоди 31 березня працівники краєзнавчого відділу МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради провели Загальносистемний День Краєзнавства “Поет і борець: Марко Боєслав”. Бібліотекарі ознайомили присутніх з біографією Михайла Дяченка (Марка Боєслава), відтак зачитали його патріотичну поезію. Родзинкою зустрічі стало прослуховування пісні “Черемшина” у виконанні гурту “Соколи”. 

Запрошені партнери: очільниця і режисерка театру-студії “Жива історія” Тетяна Зарецька та історик Петро Ганцюк. Гості поділилися з присутніми своїми враженнями про постать Михайла Дяченка, зокрема суттєві доповнення до життєпису поета-борця надав Петро Ганцюк. 

Сьогодні, як і кожного року, весна вдихнула в повітря особливий аромат радості, адже на календарі — Всесвітній день сміху. Небо синє, наче безкраїй океан, і сонце яскраво пестить землю своїми теплими промінцями. Але в цей день сміх — головний герой. Він звучить на кожному кроці, мов музика, що розливається по світу. Вуличні кафе наповнилися голосами людей, які сміються від душі. Бабусі, які сидять на лавочках у парку, весело перегукуються, згадуючи анекдоти з молодості. Діти, граючись, не можуть зупинити свій сміх — вони, немов маленькі сонечка, освітлюють усе навколо. Тим часом у бібліотеці, замкнутій серед тиші та книг, одна з відвідувачок розповідає смішну історію, і навіть найбільш серйозні люди, що зазвичай шепочуться у кутку, не можуть утриматися від сміху. Вона сміється, а її сміх, мов легкий вітерець, розповсюджується по всіх коридорах і кімнатах бібліотеки, де заховані старі книги та спогади. У цей день навіть час наче зупиняється. Ми починаємо сміятися не тільки з приводу, а й без нього. Бо сміх — це не просто звуки, це магія, яка з’єднує людей, розчиняє відстані й нагадує про важливість простих, але великих моментів. Сміх дає можливість відчути себе живим у цьому шалено швидкому світі. І ось, коли на заході сонце фарбує небо в золотисті й рожеві відтінки, все навколо знову сповнене сміхом. Всі ми знаємо, що цей день, як і кожен сміх, не триває вічно, але його магія залишатиметься з нами, навіть коли тиша повернеться. Бо сміх — це еліксир життя, який ми даруємо одне одному і який здатен робити цей світ трішки яскравішим і легшим. І, навіть, зараз в найтяжчий період війни, потрібно не загубити щиру усмішку віри у перемогу, сміх надії, щастя, любові, добра, віру у Господа!

Вадим Дмитрович Крищенко — це ім’я, яке стало невід’ємною частиною української культури, справжній поет, чиї слова, мов золото, закарбувалися в серцях багатьох поколінь. Його творчість — це не просто пісні, це ціла епоха, передана в звуках і словах, що звучать у кожному куточку нашої країни. Житомир, де він народився 1 квітня 1935 року, став лише початком великої подорожі. Від цього малого міста до величного Києва, де він живе вже понад 70 років, був лише короткий шлях у часі, але великий за значенням. Київ, як справжня музична душа України, став для Крищенка джерелом натхнення. Більше десятка пісень, присвячених цьому місту, стали справжнім гімном його вулицям і небесам. Важливими віхами його життя стали нагороди, які він отримував за свій внесок у розвиток культури. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, лауреат численних премій — все це є доказом глибокої поваги до його творчості. Кавалер ордена Ярослава Мудрого та багатьох інших нагород, він залишив помітний слід в історії української музики і поезії. Та, можливо, найцінніший здобуток Крищенка — це його незмінна відданість рідному народові та його культурі. Його пісні звучать не тільки як музичні твори, а й як мантра для тих, хто прагне почути правду, зрозуміти національну ідентичність і відчути глибину української душі. Його слова — це не просто поезія, це живий спогад про те, якою була і є Україна. Серед пісень Вадима Крищенка можна знайти теми, що торкаються глибоких переживань і радощів українців, що визначають їхнє буття, любов до рідної землі, гіркоту втрат і надію на майбутнє. Вони пройшли крізь час, залишаючись вічно актуальними, що, безсумнівно, є свідченням їхньої справжності та сили. Він живе серед нас, його пісні звучать в наших серцях. Вадим Дмитрович Крищенко — не просто поет, а символ духовної сили нашого народу, його невтомної праці, мудрості й любові. І, мабуть, саме тому його ім’я є в нашій історії української культури, як одна з яскравих зірок на небосхилі української поезії та пісні.