22 січня – День Соборності України.

22 січня. Морозний ранок, сонце лише починає підійматися над обрієм, і весь світ здається поринутим у тишу. В Україні це день, коли серце нації наповнюється гордістю й надією — День Соборності. Це свято не лише календарна дата, а й символ єдності, що переплітає покоління в одну нескорену лінію, від витоків до сьогодення. У маленькому містечку, де туман ще не встиг розсіятися, люди вже починають збиратися на центральній площі. Біля пам’ятника Тарасу Шевченку розгортається національний прапор, жовто-синій стяг пливе в повітрі, неначе вільний птах.

Старші люди згадують історії, розповідаючи молодшим про важливість цього дня, про боротьбу та страждання, але й про безмежну віру в те, що нація завжди була, є і буде єдиною. У руках школярів — маленькі українські прапорці, а на обличчях видно гордість і захоплення, бо вони знають, що це свято не лише в календарі, а в серцях. І ось, коли дзвони в церквах починають свої мелодії, все місто зупиняється на мить. І в цю мить кожен відчуває, як єдність, ніби невидимий зв’язок, об’єднує його з іншими, з усіма, хто стоїть поруч, хто живе по той бік горизонту. Молодий хлопець, що стоїть на площі з усіма, згадує слова матері: “Собори наші не лише в камені, а й у наших серцях”. Він дивиться на цей святковий момент і розуміє, що більше, ніж будь-коли, потрібно берегти те, що об’єднує, те, що робить Україну сильною. І хоча сніг все ще падає, огортаючи місто білим покривалом, кожен на площі відчуває теплоту. Це не просто день в історії. Це — момент, коли Україна, як велика родина, переживає свій найбільший і найдорожчий день — День Соборності.