21 лютого – Міжнародний день рідної мови.

Це день, коли кожен звук нашої мови, кожне слово, яке ми вимовляємо, наповнюється особливим змістом, наче ми відкриваємо нову сторінку у книзі нашої культури, нашої історії. Мова — це не просто інструмент спілкування, це душа народу, його думки, мрії і переживання, закодовані в кожному складі. Наші слова — це нитки, що сплітаються в тканину нашого буття. Це шепіт прабабусь, що лине крізь покоління, і відлуння наших предків, що намагаються навчити нас бути справжніми, відчувати ритм життя. Кожне слово, яке ми вимовляємо рідною мовою, носить у собі теплоту дому, запах рідної землі, усмішку матері. Мова — це мелодія, яка звучить у серці кожного з нас. Вона не тільки вчить нас називати предмети навколишнього світу, а й відкриває двері до глибин наших почуттів і думок. Вона змушує нас зупинитися і слухати: як звучать звуки, як пісня грає в наших серцях, так відчуваємо ми, живучи в цьому світі. Кожне слово — це безцінний дар, який варто берегти і передавати з покоління в покоління. У цей день ми повинні знову і знову пригадати, що рідна мова — це не лише частина нашої культурної спадщини, а й наша гордість, наша сила. Бо, зберігаючи мову, ми зберігаємо себе, свою ідентичність, свою неповторну красу. Тож нехай цей день стане нагадуванням про те, як важливо любити і плекати свою рідну мову, щоб вона звучала вічно, як пісня, що лине по всьому світу.