«Загублене місто – це казка первинна,
Де тільки щасливе пульсує життя…»
Хтось з великих сказав, що коли у календарі немає нічого особливого, а душа прагне свята, то потрібно вигадати маленьке свято і відзначити його. Саме таке свято для душі й зібрало нас сьогодні , 12 листопада 2024 року о 13:00 в читальному залі ЦБ (вул. Пилипа Орлика,5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради. А нагода щоб зібратися була світла і радісна – це поетичний екскурс Наталії Волошин «Квиток у загублене місто».
11.11.2024 р. відвідувачі центральної дитячої бібліотеки Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради мали нагоду переглянути викладку літератури та переглянути листівку еко-порад “Збережемо нашу планету блакитною та зеленою”. Книги, які пропонували до перегляду та ознайомлення бібліотекарі, відкривають екологічні проблеми нашої країни та планети загалом. І якщо кожен із нас замислиться над власною відповідальністю про екологічну ситуацію в країні, то забруднення зменшиться бодай трішки. Листівка еко-порад про те як можна допомогти нашій планеті щодня. Ці поради допоможуть не тільки екології а й нашому здоров’ю та гаманцю.
“Так, я зазнав багато втрат. Але що це все значить проти того диявольського почуття людської гідності, яке я маю від пережитого!
Я плакав хіба в “Невольницьких плачах”!
Я боявся хіба що розминутися з честю!
Я ніколи нікому не свідчив!
Я за всі терміни не написав своїм катам ні одної заяви!
Я був завжди й понині гордий із того, що я український націоналіст!
І так мені, Боже, допоможи!
Амінь!”
12 листопада 1929 року в селі Витвиця (нині – Долинський район Івано-Франківщини) народився Зеновій Красівський – український поет, літератор, член Українського національного фронту та Української Гельсінської групи, останній Крайовий провідник ОУНР, жертва радянської каральної психіатрії, багаторічний політв’язень, легенда дисидентського руху. Брав участь у створенні нелегальної організації Український національний фронт. В 1964-66 роках видавав журнал «Воля і Батьківщина». Загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні. Зеновій Красівський залишив по собі поезії і листування. Вірші почав писати в тюрмі «Владимирский централ». “Я став писати вірші. Не з покликання, не тому, що в Пегаса свербіли крила. Я захотів, я намірився перетопити тюремні страждання в слово і працював, не знаючи спокою ні вдень, ні вночі”. Збірку поезій «Невольницькі плачі», написану у в’язниці, вдалося винести з-за ґрат і передати за кордон. І це попри те, що рукопис поезій потрапив у руки тюремної адміністрації і Красівського покарали ще суворіше. Поезії збереглися, бо в’язні їх переписували й передавали з рук у руки. Після звільнення у 1985 році Красівський повернувся в Україну, а 1987 року став секретарем Української Гельсінської спілки. Зосередився на громадській роботі. Опікувався відновленням Української греко-католицької церкви, допомагав зводити монастир у Гошеві на Івано-Франківщині. У квітні 1990 року виступив ініціатором створення політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), яке спиралося на ідеологію націоналізму «з-під стягу Степана Бандери». Під час одного з виступів у січні 1991-го зазначив: «Наш ворог – то є ворог історичний: Росія. Вона все в нас забрала. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч, чуда не буде… Мусимо усвідомити, що наш порятунок – у нашій любові до нашого народу, мови, звичаїв».
