Година пам’яті і шани “І схиляю в шанобі чоло перед світлим безсмертям твоїм “
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно.
Леся Українка
“Леся Українка глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила її на грунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала їх з одвічними переживаннями людкості. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучую панорамою образів, що розверталася перед ним; цей високий рівень ідей ,на який вела творчість покійної, був незвичний для його ширших кругів. Смерть перервала цю путь у вселюдські простори”.
(Михайло Грушевський, жалобні збори Київського Наукового товариства восени 1913 року).