“Тисячі речей у житті забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті.”
Іван Франко

Рід, родина, сім’я… Це ніби дерево у всій своїй красі – від самого найнижчого корінчика і аж до самого найвищого листочка. Все в собі поєднано, бо ж і справді так воно є. Родина стає тим певним джерелом, котре передає ДНК-інформацію з покоління в покоління. Саме тому, колись дбайливо ставилися до питання одруження. Батьки ретельно підбирали своєму синові «подругу життя». Бо ж від цього залежало майбутнє їхнього роду. Адже якщо у родині потенційної нареченої були любителі оковитої, то була небезпека, що ця дитина може мати схильність до цього. І тому, насамперед, дивилися на моральні якості самої молодої особи, а також і її родичів. Так будувалися сильні роди.

Виховання в родині мало величезне значення. Якщо взяти біографію будь-якого великого письменника чи науковця, то обов’язково мова йтиме про те, що любов до його праці прищепила бабуся, дідусь, дядько, мама чи хтось з родичів. Хоча б для прикладу, візьмемо сім’ю усім нам відомої Лесі Українки, на формування якої впливала мама, і навіть дядько. 

Дуже цікавим фактом є те, що у нас, слов’ян ще в дохристиянські часи закладалася ідея в кожному – не опоганити свій рід. І тут малося на увазі не загубити своє життя, не втратити Богом даний талант намарно, не гуляти, не пити, не зраджувати. Інакше кажучи – бути чесним, добрим, розвиватися і тягнутися до кращого.