08.07.2021 року в центральній бібліотеці для дітей (вул. Бандери,8) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була підготовлена щотижнева казка від Віталії Савченко. Сьогодні продовжили читати казку “Сім’я чарівників” про пригоди і казкові подорожі хлопчика Дмитрика, ведмежатка Плюха, ворони Каркарони. Казкова подорож переносить читачів у чарівний світ пригод, знайомить із пані Меліндою та завітали у її чарівну крамницю – “Крамничка тітоньки Мелінди”, щоб підкріпитись. А що було далі, радимо послухати:
“Убогий духом не може бути багатим, незважаючи на те, скільки грошей він має” Петро Яцик
Цього року 7 липня виповнюється 100років від дня народження Петра Яцика (1921-2001), канадського підприємця українського походження, відомого мецената, подвижника української культури і філантропа, відомого своїм вагомим внеском у фінансування українознавства на Заході та в Україні.
З нагоди відзначення цієї ювілейної дати користувачі абонементу ЦБ (вул. К. Данила, 16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради протягом дня мали можливість ознайомитись з книгою лауреата Національної премії України імені Тараса ШевченкаМихайла Слабошпицького “Петро Яцик: «Українець, який відмовився бути бідним». Ця книжка, з’явившись друком 10 років тому, у 2011 році, відкрила Україні рідкісно привабливий і яскравий образ чоловіка, на ім’я Петро Яцик. Видатного чоловіка, який зумів створити себе сам.
Петро Яцик прикладом свого життя продемонстрував усім нам невичерпні можливості людського духу. Опинившись на далекій чужині із сімома доларами в кишені й розпочавши тридцятирічним нове життя з чистої сторінки, він зумів досягти майже неможливого – син українського селянина став мільйонером. Та він не обмежився своїм бізнесом і своїми мільйонами. Величезні особисті кошти він вкладав в українську справу – а йдеться про мільйони доларів – і це дозволяє нам назвати Петра Яцика Українцем з великої літери. Він любив Україну по своєму, не голослівно. Йому належать слова: “Доведіть, що ви любите Україну, але не на словах, а на ділі, не афішуючи цього… А ще краще – живіть без зайвої патетики й пафосу, намагайтеся чесно і відповідально робити свою справу…”.
Він був меценатом, а талант мецената, як свідчить уся історія людства, зустрічається ще рідше, аніж талант поета, музиканта, співака чи вченого.
Книга зацікавить не лише молодих честолюбців, що з грандіозними планами кидаються у вир бізнесу, чи політиків, соціологів і філософів, а й усіх читачів біографій славетних людей, оскільки в ній яскраво змальовано подвижницьке життя однієї з найвизначніших особистостей сучасного українського світу.
Пропонуємо кілька висловлювань відомих українців про Петра Яцика:
“ Петро Яцик був однією із найнезалежніших особистостей, які я зустрічав у своєму житті” (Юрій Щербак);
“Яцик постає проти духовного догматизму й інтелектуального лінивства, хутірної філософії своїх земляків” (Дмитро Павличко).
Пишаймося з того, що Петро Яцик у нас, українців, був і є, бо фізична смерть не зупинила діяння видатного мецената.
Відповідальні за підготовку та проведення заходу – Кирста О.М. та Данилів Л.В.
Родина, родина – це вся Україна З глибоким корінням, з високим гіллям. Вадим Крищенко
Здавна відомо, що родина – то невичерпне джерело сили, наснаги, любові та батьківської підтримки. Це та ниточка, що живить нас і не дає загубитися в безмірі країн, людей, традицій та релігій. Кожна сім’я докладає зусиль аби не всохло родове дерево, бо, як говориться в народній приказці: «Без роду немає народу».
Українцям з давніх-давен був властивий культ домашнього вогнища, культ Роду, вони мали у своєму пантеоні божества, які опікувалися родиною – Рід і Рожаницю. Людина не уявляла власного щастя без сім’ї, без дому. Культ роду був відлунням того, що ми сьогодні називаємо генетичним кодом, покликом крові. Це те, що в нас, українців, віками намагалися забрати, заглушити голос предків і тим самим знищити як націю…
Але українська родина будувала своє життя в тісній єдності зі своїм народом. Батько був оборонцем землі, на яку часто зазіхали неситі сусіди. Мати – берегиня домашнього вогнища. Любов до Батьківщини, до рідної землі, пронизувала всі сфери життя. Ненав’язливо, через колискову пісню, народну думу, через молитву дітям прививалася любов до свого, до родинного… А з розповідями про жертовні та героїчні вчинки тих, хто боровся за нашу незалежність, входило в душу і дитини, і дорослого почуття патріотизму. Спільна історія, культура, мова і віра завжди об’єднували увесь рід, а в єдності, як відомо, сила кожного народу.
08.07. 2021 р. 0 13:00 в читальному залі міської центральної бібліотеки (вул. П. Орлика, 5) Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбувся захід – година спілкування “Щаслива родина – багата країна.”
Український День родини — відносно молоде свято, яке почали відзначати з 2012 р. В цей день християни відзначають день пам’яті святих Петра і Февронії – покровителів сім’ї і любові. Варто уточнити, що цю дату, 8 липня, відзначають тільки в Україні. У світі ж є День сім’ї, який більшість країн відзначає 15 травня – ця дата встановлена Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 р.
В рамках заходу бібліотекарі підготували книжкову виставку “Майбутнє України – щаслива родина”, на якій представлені книги і періодичні видання, з яких можна дізнатися про традиції української родини, психологію, родинне виховання.Адже тільки в родині людина набирається сил і натхнення, які допомагають впродовж всього життя долати труднощі та досягати вершин. Мати міцну, дружну родину у всі часи було і залишається почесним.
Бібліотекар Зоряна Петрик підготувала красиву зворушливу відеопрезентацію “В душі бринить струна єдина – сім’я, родина і дитина” в якій розповіла, що саме родина є носієм людської моральності, культури та передання поколінь, чинником розвитку країни та благополуччя кожного з нас. Адже без спільного минулого, без коріння, яке живиться пам’яттю минулих поколінь і незабутих предків, ми загинемо або загубимося в розмаїтті націй, народів і етносів.
Родина – це найдорожчий і найцінніший скарб. Це головна рушійна сила розвитку людства, те, заради чого ми всі живемо і рухаємось вперед. Нехай підтримка найрідніших допомагає впоратися з будь-якими труднощами. Нехай в кожній сім’ї панує любов і злагода, хай для кожного з нас родина буде надійною фортецею, де завжди зрозуміють, підтримають і допоможуть. А в Україні, нарешті, нехай настане довгоочікуваний мир і взаєморозуміння як у єдиній, дружній родині!
Відповідальні за проведення заходу бібліотекарі читального залу Зоряна Петрик і Оксана Дубовська.
6 липня протягом дня користувачам абонементу ЦБ (вул. К. Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, а також жителям мікрорайону та міста запропонували ознайомитись з народознавчим календарем “Святкування Івана Купала: минуле і сьогодення”. Захід проводився як в приміщенні бібліотеки, так і при бібліотечному просторі.
Знайомлячи з традиціями святкування Івана Купала, бібліотекар, підкреслила, що7 липня ми, українці, з магічним акордом святкування вшановуємо постать Іоанна Хрестителя, називаючи це свято в народі Іваном Купайлом.
Святий Іоанн був попередником Ісуса Христа, тому його називають Предтечею. Він проповідував пришестя Сина Божого, закликав людей омити свої гріхи водою та хрестив Ісуса в Йордані. Тому його називають ще й Хрестителем. Різдво Іоана Хрестителя церква святкує 7 липня (за стилем новим).
Купайло (Купало) – Давньоукраїнський Бог Родючості, врожайного літа, лікарських рослин і добробуту. Його вшанування припадало на дні літнього сонцестояння (за старим стилем).
З приходом християнства на українські землі й навернення язичників до віри Христової церковні мужі, аби пом’якшити релігійну експансію, наклали культуру двох кардинально різних і несумісних свят на спільне тло, що мало спонукати людей прийняти нову релігійну традицію. Так язичницьке дохристиянське свято збіглося з пізнішим християнським святом Іоанна Хрестителя, що, однак, майже ніяк не позначилося на традиціях його і звичаях його відзначення. Купальським звичаям притаманні язичницькі елементи культу сонця, магії, обрядів очищення. До святкового ритуалу входить: запалювання “живого вогню”(від тертя дерева об дерево), плетіння дівчатами вінків і кидання їх на воду, стрибання через вогонь (“очищення”), спалювання опудала Мари (смерті), одягання масок з метою “обманути злих духів” тощо.
