Іван Миколайчук – ім’я легенди українського кіно. І тут зразу пригадуються картини з “Тіні забутих предків» або «Пропала грамота». Картини, завдяки котрим Іван Васильович мабуть найбільше запам’ятався глядачеві. Так, саме «Тіні..» відомого режисера Сергія Параджанова зробили молодого студента з Буковини відомим.
Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року у селі Чортория Чернівецької області. Саме тут, поблизу Черемоша і провів свої дитячі роки малий Іванко. І можливо тому у кінокартині про життя гуцулів він виглядав, як справжній. А не просто актор, який грає дану роль. Потім почалися роки навчання: спочатку це було Чернівецьке музичне училище, потім театр-студія при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, і нарешті – Київський інститут театрально мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка). Саме вчитель Івченко спровадив молодого Івана до кіностудії ім. Олександра Довженка на проби.
Іван Миколайчук – український талановитий кіноактор, сценарист і режисер. Кінозірка 60-70-х років, душа поетичного кіно, аристократ духу. Для української нації Іван Васильович – творець безсмертного образу позитивного героя, який протягом тривалого часу пробуджував національний дух.
У бібліотеці-філії №7 (вул. Дністровська 22) Івано Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була підготовлена хвилинка пошани: “Тіні незабутого таланту Івана Миколайчука”. Протягом дня користувачі мали змогу ознайомитися із викладкою літератури ”Його благословила доля славою святою”, де дізналися цікаві факти досягнень актора Івана Миколайчука, який для кожної ролі додавав свою “родзинку”. Лауреатом Шевченківської премії Івана Миколайчука визнали посмертно 1988 року, а Героєм України – 2016 року. Під час Революції Гідності на великому екрані у найважчі години показували фільми за участю актора.
Немає більшої трагедії, ніж бути генієм. Іван Миколайчук
15 червня 2021 року легенді українського кінематографу Івану Миколайчуку виповнилося б 80 років. Доля подарувала йому 34 ролі у фільмах, більшість із яких увійшли до золотої колекції українського кіно. А може, тому й увійшли, що пропустив їх через своє серце, засвітив своїми, одному йому притаманними, барвами. А ще… 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.На жаль, часто найкращі з нас помирають надто рано…
Іван Миколайчук навіки залишився з нами в кадрах кінофільмів. Завжди молодий, неймовірно талановитий красивий і харизматичний, з поглядом, який неможливо забути… Його очі чарують, гіпнотизують і дивляться в саму душу.Він то Шевченко, то Іван, то філософ Фабіан з “Вавилон ХХ”… Іван Миколайчук і досі будить в кожному з нас той, часто приспаний, український дух. Він наш безцінний скарб, наша совість, він творив нову філософію життя на кіноплівці, так само як Шевченко і Франко на папері, а Лисенко і Леонтович в нотах. Філософію не надуману, не руйнівну, але глибоку і, нерозривно пов’язану з ритмами самої природи…Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.
14 червня 2021 о 13.00 годині на абонементі ЦБ (вул. К. Данила, 16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася посвята історичній постаті “Євген Коновалець – з когорти незламних борців”.
Захід присвячений 130-річчю від Дня народження національного Героя українського народу, військового і політичного діяча, полковника армії УНР команданта УВО, Голови Проводу Українських націоналістів Євгена Коновальця (14 червня 1891 – 23 травня 1938), який створив Організацію українських націоналістів (ОУН) і Українську військову організацію (УВО).
Євген Коновалець, військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, комендант УВО, голова Проводу українських націоналістів (з 1927), перший голова ОУН (з 1929), один з ідеологів українського націоналізму, брав активну участь у діяльності Української національно-демократичної партії, яка була найбільш впливовою на той час у Галичині. Його політичні переконання щодо України були такими: самостійництво, державництво й соборництво. У 1917 році очолював створену у Києві формацію Січових Стрільців. За його ініціативою та участю була заснована Українська стрілецька громада, що поклала початок Організації державного відродження України (ОДВУ) в США і Українського національного об’єднання (УНО) в Канаді, було сформовано військовий штаб та започатковано школи з підготовки військових кадрів.
23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі П. Судоплатовим, агентом НКВС.
Під час заходу користувачі мали змогу ознайомитися із біографією Євгена Коновальця та тематичною виставкою літератури, яка присвячена його життю та діяльності. .
Захід підготовлений для широкого кола користувачів.
Відповідальна – Зіняк М. В.
Сучасну українську літературу важко уявити без Василя Шкляра. Він – дуже цікава та навіть «містична» особистість. А його книги захоплюють настільки, що вже після прочитання перших сторінок розумієш – не відкладеш, доки не дочитаєш. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є володарем багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера».
10.06.2021 року на абонементі ЦМБ (вул. К. Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася літературна імпреза “Василь Шкляр: батько українського бестселера”, якою презентували користувачам бібліотеки (як реальним, так і віртуальним) найвідоміші його книги. Василь Шкляр філолог в квадраті, він почав своє навчання на філологічному факультеті в Києві, а закінчив вже у Єревані. Певний час був політичним журналістом, і за час своєї роботи у цій сфері встиг побувати в кількох «гарячих точках». Здобутий досвід та отримані враження потім виклав у своєму романі «Елементал» (2001).
В романі письменник, основуючись на реальних подіях, свідком яких йому довелося бути, розповідає про порятунок дружини Джохара Дудаєва – першого президента Чечні. Жінку ледве вдалося «вирвати з лап» російських спецслужб. І це було неймовірна операція на чолі з українським героєм. В 2001році за роман «Елементал» письменник став лавлеатом першої премії «Коронації слова», в номінації «Роман”.
Роман „Залишенець. Чорний ворон“ викликав особливий резонанс. Він вийшов наприкінці 2009 року у видавництві „Ярославів Вал“ (Київ) і майже одночасно (під назвою „Залишенець“) — у видавництві „Клуб сімейного дозвілля“ (Харків). В основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років. Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. Збулося Тарасове пророцтво: повіяв новий вогонь із Холодного Яру, і лицарі лісу освятили зброю на московського ката. Найзапекліші з них — залишенці — продовжили боротьбу навіть тоді, коли в Україні утвердилася диктатура чужинців і не було вже надії на визволення. Таким був загін отамана Чорного Ворона. Це точно одна з найкращих книжок сучасної української літератури. Ця історія – не просто історія, це реалії тодішньої України, ця історія – це купа архівної роботи, нервової роботи. Більше того, ця книга – реалістичний екскурс в малесеньку частинку історії нашої країни, набагато кращий екскурс, ніж в підручниках, де більше теоретичного матеріалу. “Залишенець”, напротивагу, занурює в моторошний світ тих страшних буднів, який, на мою думку, набагато доступніший читачеві саме в художньому викладі, аніж в стандартному параграфі підручника. Таке враження, що кожна буква, кожне слово в цій книзі “дихає” Україною, патріотизмом і яка ж велика сила того патріотизму в ній…
«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше. Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя… Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника…
