Історична хвилинка “Ганушевський – образ справжнього пастиря”

Священики Твої зодягнуться у праведність і преподобні Твої возрадуються
(Пс. 131,9)

Душпастир не повинен бути задоволеним, поки не досягне того, щоб його вірні всі були чисті в день Христа. Тому має вести їх дорогою досконалості, не по самому краю безодні пекла, але дорогою Христовою, щоб у часі смерті передати їх чистими до рук свого Господа.
(І. Лявинець. З кайданами на руках)

5 грудня минає 140 років з дня народження громадського діяча, священослужителя Михайла Ганушевського. Саме тому, 05.12.2020 року у бібліотеці-філії № 11 (с.Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася історична хвилинка “Ганушевський – образ справжнього пастиря”.
Душпастир. Це не просто пафосне слово, котре означає певний рід діяльності людини. Це не просто професія чи робота. Ні. Це спосіб життя, мислення, світосприйняття. Це важкий шлях повного самовідречення і готовності до страждання за Істину. Це важка щоденна боротьба зі злом, самим собою і різного роду спокусами. Це голошення правди і страждання за неї. Ось суть і роль справжнього священника-душпастиря. 

Саме таким був парох села Угорники, Михайло Ганушевський, котрий почав своє служіння тут, у 1927 році. Його змістовні і повчальні проповіді були великою підтримкою для людей у ті важкі часи. Будучи парохом, він багато працював для утвердження духовного і морального життя. Брав активну участь у роботі читальні «Просвіта» та провадив уроки в школі. Люди самі шукали зустрічі зі своїм духовним батьком, адже він вмів підтримати, потішити, порадити, вселити надію або навіть просто вислухати. Його авторитет зростав разом із плідною його працею. Адже дім Ганушевських в кінці 20-х – на початку 30-х років був осередком культурного, мистецького і морального зростання парохії.

У бородьбі із недугом пияцтва, котрий як і тепер, полонив людський розум, при храмі села Угорники було створено братство тверезості, котре мало на меті підтримати «впавших» і допомогти їм позбутися цієї згубної звички. А церква ставала центром духовного життя у селі.
Навіть у важкі роки воєнного часу Михайло Ганушевський не залишав своїх духовних дітей без душпастирської підтримки і був до кінця зі своїми парафіянами. А на пропозицію єпископа Григорія Хомишина виїхати закордон, він відповів: «хочу залишитися з моїм народом». І таки залишився. Після повернення із заслання, відійшовши у вічність,  бувпохований на кладовищі села Угорники, де він вів довголітнє душпастирювання.