“Я встав з колін і небо взяв за зорі…”

“Я обізвався серцем в світ… “

 М. Вінграновський

Письменник, кінорежисер, кіносценарист, кіноактор і неабиякий інтелектуал Микола Вінграновський  не увійшов, а увірвався в український культурний простір наприкінці 1950-х років. Перші надруковані вірші сколихнули найвибагливіших. Він називав себе Миколою “осіннім”, особливо відчував красу, любив кавуни, переписував безліч разів свої твори, мав багато друзів, був невтомним шукачем справжнього Слова і навіть отримав золоту медаль на кінофестивалі у Лос-Анджелесі за найкраще виконання чоловічої ролі Івана Орлюка у “Повісті полум’яних літ”… Його навіть вважали названим сином О. Довженка.

08. 11. 2021 р. в  читальному залі  міської центральної бібліотеки   (вул. П. Орлика, 5) Департаменту культури Івано-Франківської міської ради з метою вшанування пам’яті М. Вінграновського працівники відзначили 85-річчя від дня народження письменника. З цієї нагоди була підготовлена відеопрезентація “Він творив свій власний світ, основою якого є краса”, в якій подано багато цікавих фактів про життя і творчість автора. 

Микола Вінграновський  народився 7 листопада 1936 р. в місті Первомайську в сім’ї селянина.  На його долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнних років. Тому й школу він закінчив уже вісімнадцятирічним юнаком. Після закінчення середньої школи у 1960 р. навчався у Всесоюзному інституті кінематографії у Москві.

Сформувавшись як письменник в умовах  відлиги 60-х років, з великим ентузіазмом зустрів відродження української культури і становлення української державності у 80-90-і роки. Був обраний головою українського ПЕН- клубу.

На вірші автора написано багато пісень, в тому числі – у бардівському жанрі.

Микола Вінграновський є особливим і, на мою думку, чомусь недооціненим представником шістдесятників. Він випередив свій час, його не можливо сплутати з колегами по літературному цеху. Його тексти – то велике потрясіння і новаторство. Не кожному письменнику таланить так володіти словом, так його відчувати. Вражаюче, але коли одного разу журналістка запитала поета, чого у житті боїться найбільше, то він відповів: “Слова!”. Оживити слова здатен не кожен, а Вінграновський умів, як ніхто.

Найбільшим скарбом для нас сьогодні є, безумовно, поетична і прозова спадщина Миколи Вінграновського. Митець завжди в серці зберігав любов до свого рідного краю, до тих степів, що “не давали спокою його серцю ніколи…”

Вінграновський зумів показати щось крихітне, як значуще, цінне і потрібне людині, її душі. А творчість поета, без перебільшення, є окрасою нашої літератури. Вінграновського неможливо переказати. Його поезію неймовірно важко цитувати, настільки щира її емоційна аура. Вінграновського треба читати. Треба слухати його неповторний, дивовижний, магічний  голос. Мабуть, він міг стати великим поетом, написавши лише оці два рядочки:

      “Зоря летить, як молодий Шевченко,

        І золоте обличчя у зорі!”

Відповідальна за проведення за проведення заходу бібліотекар читального залу Дубовська Оксана.