“Як українці підкорювали Канаду”

6 вересня 1891-го до Канади прибули перші українські переселенці, що поклали початок масовій українській еміграції до Канади.

7 вересня 2021 року  о 13:00 год. бібліотекарі абонементу ЦБ (вул. К. Данила, 16)  МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради провели історичну розвідку “Як українці підкорювали Канаду”, присвячену  130 – річчю від початку масової трудової еміграції з Галичини, зокрема в Канаду.

6 вересня 1891 року на кораблі «Орегон» до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія прибули перші два українських поселенці Іван Пилипів і Василь Єлиняк з села Небилова Калуського повіту в Галичині. Вони стали засновниками селища Една у провінції Альберта, найстарішого українського поселення у Канаді, яке з часом перетворилось на осередок найбільшого українського анклаву у Північній Америці. Це перші офіційно зареєстровані українці, що прибули до Канади 6 чи 7 вересня 1891 р. Відтоді почалася масова еміграція українців (переважно збіднілих селян із західноукраїнських земель), якій сприяла імміграційна політика Канади.

Зацікавленість місцевої влади у значному притоку іммігрантів зі Східної Європи зумовлювалася економічною доцільністю: безкраї прерії південного заходу Канади залишалися неосвоєними й потребували дешевої робочої сили, спроможної обробляти землю (на світовому ринку в цей час стрімко зростає потреба в пшениці). Тому влада, особливо ліберальний уряд У. Лор’є, стимулювала переселення східноєвропейських селян, надаючи їм гомстеди (земельні наділи) по 65 га.

У 1891-1914 рр. до Канади приїхало майже 170 тис. українців, емігрантів із Галичини й Буковини.

Як потенційні фермери українські іммігранти оселялися в новостворених південно-західних провінціях Манітобі, Саскачевані та Альберті, перетворивши широку смугу канадських прерій на “хлібний кошик світу”. Так у степових провінціях Канади виникла низка українських поселень: Україна, Київ, Полтава, Тернопіль, Коломия, Січ, Дніпро, Дністер, Карпати, Шевченко і т.д. (нині в Канаді майже 200 поселень і місцевостей мають питомо українські назви). Від самого початку ці поселення утворювалися громадами, сформованими з колишніх мешканців сіл і повітів, з яких вони емігрували. Саме тут згаданий вище перепис 1921 р. зафіксував проживання 90,1% українців.

• Друга хвиля імміграції почалася вже після Першої світової війни і тривала у 1922-1939 рр. Хоча людей приїздило значно менше, втім причини втечі були не господарськими, а політичними. УНР та ЗУНР припинили своє існування. До берегів Канади тоді пристало майже 68 тис. українців, переважно з Галичини, Буковини, а також Волині, яка опинилася в кордонах польської держави.

1940 року було засновано Конгрес українців Канади – своєрідний координаційний центр української діаспори в Канаді, утворений за допомогою канадського федерального уряду для більш ефективної взаємодії української діаспори з урядом Канади. КУК об’єднав майже всі українські організації в цій країні, крім тих, що співпрацювали із “совєтами” (зараз до КУК входить майже 200 організацій).

Третя хвиля імміграції. У 1946-1961 рр. українців за океан гнали наслідки Другої світової. Політична ситуація у Східній Європі примусила українців шукати притулку за кордонами Батьківщини. З них 37 тисяч знайшло собі місце в Канаді. Серед біженців – тепер уже з усіх регіонів України – були представники різних професій і галузей науки й мистецтва.

• Ця група політичних втікачів найбільше впливала на українців попередніх міграцій. Вона швидко включилась у діяльність українських установ, поповнила їх та допомогла змінити імідж української імміграції. Власне, для цього вони вже мали підготовлений ґрунт. Інтелігенція у третій хвилі активно долучалася до науки (зокрема й українознавства), управління та бізнесу.
• У 1991-2001 рр. до Канади прибуло майже 18-20 тис. українських громадян. Половина новоприбулих була вихідцями з Центральної або Східної України, 41% – із Західної України (Галичина, Буковина), а 9% – з південних регіонів. Цікаво, що понад третина цих людей мала університетський диплом.