“Титанічна постать на ниві української історії Михайло Грушевський – одна з найпомітніших”

28 вересня 2021 року протягом дня на абонементі ЦБ (вул. Короля Данила, 16) Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбулася виставка-життєпис “Титанічна постать на ниві української історії Михайло Грушевський – одна з найпомітніших”, приурочена 155-й річниці від дня уродин видатного історика, апологета української історичної думки – Михайла Грушевського.

Михайло Грушевський – одна з найпомітніших українських постатей ХХ століття. Він творив українську історію, з одного боку, як автор багатотомної «Історії України-Руси», з іншого – як громадсько-політичний діяч та голова Центральної Ради.

Український вчений світового рівня, історик, громадський та політичний діяч. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України – Руси”, в якій створена цілісна концепція українського історичного процесу.

У 1917-1918 роках Грушевський очолив Центральну Раду. Він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону.

Особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з Павлом Скоропадським Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею.

В березні 1919 року, Михайло Грушевський залишив Українську Народну Республіку й виїхав за кордон. А через п’ять років, у березні 1924 році, він повернувся уже до радянської України. Тобто, виїхав він із УНР, а повернувся в УРСР.

У 1919 році емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. У 1924 році з сім’єю повернувся до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук.

Однак вже згодом комуністичний  режим  розпочав  нещадне  цькування вченого. Від березня 1931 року перебував у Москві у “відрядженні” під пильним наглядом ОГПУ. Спецслужби в документах називали історика  “Старик” або “Старець”. Заарештовувався  за  звинуваченням  у  керівництві “Українським  національним  центром”.  Однак  вини вченого не довели, тому звільнили. Помер у Кисловодську в 1934 році. Похований на Байковому кладовищі у Києві.