“Терновий вінець народу”

Ой, упали ж та впали криваві роси

На тихенькі-тихі поля…

Мій народе!

Темний і босий!

Хай святиться твоє ім’я!

(Євген Плужник. Галілей)

27 листопада 2021 року бібліотекарі бібліотеки-філії №3 (вул. Хоткевича, 52 а)  Івано-Франківської  МЦБС Департаменту культури міської ради провели акцію “Запали свічку пам’яті” та підготували виставку літератури “Терновий вінець народу”.

У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів, які відбулись в Україні у XX столітті. Наймасштабніший з них був у 1932-1933 роках. Причиною голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене.

Серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. При цьому  один з авторів Конвенції, доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що “винищення української нації” – це “класичний приклад геноциду”.

Терор голодом, що тривав в Україні впродовж 22-х місяців, був спланованою конфіскацією врожаю зернових та всіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади. При цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд людей, що голодують за межі Української СРР та відмовлялася приймати допомогу з-за кордону.

«Жовтий князь» — роман українського письменника Василя Барки, присвячений Голодомору 1932—1933 років.

У романі реалістично змальовано жорстоку трагедію голодомору, переданий психічний стан людини під час голоду, метафізичне пояснення апокаліптичних процесів у тоталітарному суспільстві. В образах членів родини Катранників утілені кращі риси українського національного характеру: безмежна доброта, всепрощення, терплячість, віра, любов до ближніх, збереження традицій роду та народу. Основна ідея  — усвідомлення всеперемагаючого оптимізму українців, вміння зберегти людську гідність, високу духовність за будь-яких обставин. Найбільша цінність твору полягає в його історичній правдивості. Твір тяжкий, глибокий і трагічний, але необхідний для творення спільної історичної пам’яті.

У серпні 1932 року Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна або 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва “закон про п’ять колосків”, оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший місяць було розстріляно щонайменше 250 людей, а за перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

Науково-документальне видання «Моєї пам’яті печаль». Книгу спогадів і свідчень, документів і газетних публікацій різних часів до 75-річчя Голодомору в Україні підготувала Івано-Франківська обласна редакційна колегія «Книга пам’яті України». Архівні документи, фотографії проливають світло на причини, механізм і наслідки організації штучного голоду в Україні. Та свідчення очевидців дозволяють отримати унікальні дані, вони роблять історію об’ємною, показують трагедію окремих людей, родин, українських сіл.

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, внаслідок Голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло 3 млн 941 тис. людей. Непрямі втрати (дефіцит народжень) унаслідок Голодомору в країні 1932—1934 рр. сягають 1 млн 122 тис. людей.

Найбільше від Голодомору постраждали ті українські села, які не виконали “план” із хлібозаготівель — найчастіше план був нездійсненним. Такі села потрапляли на так звані “чорні дошки”,  занесення на які за рішенням ЦК КП(б)У обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад означало блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі.

Ще один художній твір на тему Голодомору-геноциду для пробудження генетичної пам’яті, — роман Наталки Доляк «Чорна дошка» про велику, страшну й голодну правду 1932—33 років. Глибоке переосмислення трагічних подій — як оповідали їй ті, хто вижив, й підказувала власна генетична пам’ять. Події, які розгорталися на Вінничині — малій батьківщині авторки. «Чорна дошка» — величне у своїй достовірності історичне полотно, з котрого мовчки дивляться очі невинно закатованих українців.

Відомий британський історик, письменник, дипломат Роберт Конквест розпочав досліджувати український Голодомор на початку 1980-х у Гарвардському університеті  (США). Його книга «Жнива скорботи», що стала найґрунтовнішою науковою працею про Голодомор у світовій історіографії ХХ століття, вийшла друком у 1986 році у престижному Oxford University Press. Вона й сьогодні залишається найвідомішим у світі дослідженням про Голодомор.

 «Голодомор супроводжувався руйнуванням українського культурного й релігійного життя та масовим винищенням української інтелігенції. Здоровий глузд не дозволяє бачити у цьому подвійному ударі щось випадкове… Суд історії не може оголосити іншого вироку радянському режимові, крім кримінальної відповідальності», – наголошує Роберт Конквест у своїй книзі.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20.

Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, ричетних до злочину, не поніс покарання.

Роман Уласа Самчука «Марія» — художній твір про примусову колективізацію, «розкуркулення» справжніх господарів землі, трудівників-хліборобів, про голодомор 33-го року. Написаний він у стилі хроніки життя жінки-селянки, яка мимохіть підноситься до символу України. У романі сенсаційним для української і світової літератури став детальний та реалістичний опис страшних подій Голодомору. Образ матері та дитини – один із найсильніших у романі. Жах матері у голодні роки полягав у тому, що вона ніяк не могла зарадити стражданням дитини, яка повільно згасала на її очах і частіше за все помирала першою. Помираючи голодною смертю, Марія пропускає через  свою начеб просвітлілу свідомість всі радощі і болі власного мученицького шляху.

Ці та багато інших художніх творів, науково-популярних видань, збірок документів та матеріалів, що стосуються Голодомору-геноциду 1932-1933 років є в івано-франківській бібліотеці №3 на вул. Хоткевича, 52 а

З тематичною літературою ми ознайомили наших читачів і нагадали про Всеукраїнську акцію “Запали свічку пам’яті”.

Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.