Творчий портрет Світлани Гуменяк

Достеменно не відомо, кому першому прийшла благословенна думка відтворити красу навколишнього світу ниткою на полотні. Так, без сумніву , це була жінка, що ткала полотно для своєї родини. Краса світу переповнювала душу й виливалася з неї чарівною ниткою, ніби продовження сердечного нерва.

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення,

Шепіт трав і шелест яворів І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком укладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою – Ніжність материнської руки,

Пісні щем весільної веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом,

А над світом, гляньте, а над світом –

Українська вишивка цвіте.

Вишивка – унікальне явище в житті нашого народу і нашого краю зокрема. Як і співанки, так і вишивки є надзвичайно яскравим та глибоким проявом творчих сил народу, вершин його мистецького хисту. Вони переходили від матері до дитини, постійно розвивалися, збагачувались новими мотивами, способами виконання та композиційною структурою, дійшовши до наших днів.

У народній вишивці, як і в інших видах мистецтва, зливаються в гармонійну цілісність виконавська майстерність, природний талант і тонкий естетичний смак.

Гуцульська вишивка – особлива, бо вишивають гуцули – люди поетично-емоційні, які люблять життя, вміють шанувати старовину і замилувані своїм краєм. Краса карпатських пейзажів з вічнозеленими ялинами та смереками, гірськими бурхливими потоками, пташиним співом та барвистими квітами, завдяки умілим рукам карпатських вишивальниць відтворювалась на полотні.

Наші предки, не знаючи письма, в рідкісні хвилини перепочинку від нелегкої господарської праці, шили, вишивали, як кажуть гуцули, виписували голкою, дивовижними орнаментами сорочки, весільні хустки, рушники, серветки, подушки, обруси.

Вишивка завжди захоплювала і захоплює якоюсь чарівною силою, таємничо вабить до себе, веде туди, де можна побачити найкращі витвори. Хоч раз пізнавши чарівний світ гуцульських вишивок, не можна пройти повз них, тим більше забути їх.

Саме в номінації «Вишивка» стала переможцем конкурсу-презентації «Творчі таланти бібліотекарів м. Івано-Франківська» серед бібліотечних працівників Гуменяк Світлана Миронівна, бібліотекар І-ої категорії бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС.

Родом з села Міжгір’я Богородчанського району, Світлана відчула потяг до творчості ще змалку – вочевидь, далася взнаки родинна генетична пам’ять. У роду по материнській лінії жінки вміло володіли технікою вишивання, тож бабуся передала своє вміння дочці і внучці.

Коли була ще маленькою дівчинкою, спостерігала як мама з батьком вишивали килими , які милували дитяче око і викликали щире захоплення. Вірила – обов’язково навчиться і вишиватиме як мати. Так і сталося. За фахом Світлана бібліотекар. В свій час закінчила Калуське училище культури з червоним дипломом. Працювала зав. бібліотеки рідного села.

З часом перейшла в бібліотеку-філію №3 Івано-Франківської МЦБС. Колектив прийняв з задоволенням цю розумну, ерудовану, професійно-грамотну працівницю. Вже працюючи в нас, закінчила Харківську академію культури.

Поруч з нею завжди було її захоплення – вишивки. Навчаючись в Харкові, організовувала виставки своїх робіт для студентів-одногрупників. Появилось багато друзів, яких зацікавили її вишивки і вони охоче брали участь в майстер-класах, які Світлана проводила паралельно із навчанням.

Працюючи бібліотекарем І-ої кат. в бібліотеці-філії №3, вона активно популяризує літературу серед користувачів, організовує і проводить цікаву і змістовну масову та інформаційну роботу. Часто демонструє свої вишивки при проведенні масових заходів.

Для Світлани вишивки – це стан її душі, її покликання. Кожна її робота – це молитва серця. А серце наповнене любов’ю до людей, родини, до Всевишнього, до всього створеного ним і до життя. ЇЇ творчість поєднує в собі минуле і сучасне. Беручи за основу давні українські традиції, оновлює їх сучасними елементами. Вони увібрали в себе працю і талант, красу природи і доброту людських сердець.

В своєму житті Світлана зустріла свою долю – єдину і неповторну, чоловіка Дмитра, з яким поєднала своє життя. З їхньої любові народився і вже підростає син Владислав. Так розпорядилася доля, що Світлана попала в родину, де всі вишивали. Тому домівка чоловіка стала сприятливим середовищем для неї, де її розуміють, цінять і допомагають.

Справжня радість для неї – синочок Владиславчик, якому виповнилося 6 років. Мама – відповіді на всі його запитання, вмілі і ласкаві руки якої гладять голівку, покладаючи на нього великі надії. Поки що він з цікавістю розглядає книжечки, слухає казки і любується маминими вишивками.

Чоловік Дмитро на дозвіллі теж прикладається до вишивання – це елементи до чоловічих сорочок, робить спроби і у картинах, але це під керівництвом дружини. Кожен довершений витвір – свято всієї родини.

Хрестик за хрестиком майстриня створила не один десяток рушників, серветок, скатертин, пейзажів, портретів. Особливе місце – романтичні сюжети, зокрема, – Любов кличе, Бузковий захід, Вершниця, Дівчина з виноградом, полотна сакральної тематики : Ісус і апостоли, Ісус з овечками, Не бійся та інші.

Це така краса, від якої годі відірвати око і яка викликає щире замилування. У цій красі поєднуються риси майстрині-вишивальниці, господині дому, матері і, звичайно, бібліотекаря. Як вважає Світлана, вишивка для неї – терапія від земних проблем. З голкою в руках вона переноситься в інший вимір. День без вишивки – втрачений день. І тому, приїжджаючи додому ввечері(Світлана доїжджає кожен день від Міжгір’я до Івано-Франківська), швиденько порається по господарству, готує вечерю, і вже з голкою в руках гомонить з сином, рідними, а на полотно лягають хрестики, народжуються нові узори, що є по справжньому щастям для Світлани.

Так розпорядилася доля, що близькі родичі проживають в м.Санкт-Петербурзі (Росія),м.Теміртау(Казахстан). І тому найкращі подарунки для них – вишивки, які вона обов’язково дарує їм при зустрічах. Вони є світлою згадкою про Україну, рідну домівку,гори Карпати, де вони народилися, виросли, але тепер тільки з сумом згадують про них. Весільними рушниками обдарувала Світлана своїх подруг-однокурсниць.

Дивлячись і милуючись вишивками, що виграють барвами веселки, романтичними сюжетами вишитих картин, відчувається приплив святості, урочистості, задумливості, любов до життя, до прекрасного.

Перед нами вималювався світлий образ невтомної працівниці, красивої української жінки, витончена душа і майстерність якої милують око і підносять до небес. Це Світлана Гуменяк, життєве кредо якої – Любов у нитці пророста, бо вишивка для неї як бальзам.