“Поетеса з гір карпатських”

«Вірші М. Підгірянки не можуть залишити байдужим читача, який має серце, не можуть не викликати глибоких роздумів про наше минуле, про нашу сучасність, про наше майбутнє. Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса»

Максим Рильський

Пригадую, як ще у школі, в класі висів портрет, а під ним ім’я і прізвище – «Марійка Підгірянка». І тоді, ще дитині було так цікаво – а хто це така? І от сьогодні, у переддень народження цієї прихованої творчої особистості, справжнього педагога, дитячої письменниці і справді розумної і великої жінки – Марії Омелянівни Ленерт, коротенько поринемо у дитинство і спогади. Чому у дитинство? Бо все своє життя вона присвятила навчанню і вихованню дітей (і не тільки дітей). Марія Омельянівна була не просто вчителем. Вона була Богом даним педагогом. А як найкраще навчити тих, хто ще любить сприймати все в ігровій формі як не віршиками, загадками і казками. 

28.03.2021 р. у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники, вул. Просвіти, 4) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради спогадуємо цю велику особистість скромною відеоінформацією “Поетеса з гір карпатських”. 

Народилася Марія Омельянівна 29 березня 1881, с. Білі Ослави Надвірнянського повіту Станіславівського воєводства у сім’ї лісничого. Першим цікавим фактом буде те, що будучи по матері вона була українкою, а по татові — німкеня, Марійка перші свої твори пише польською мовою. Але після знайомства із «Кобзарем» Т. Шевченка – змінює мову написання на українську. Великий вплив на юну марійку мав її дідусь – Миколай Волошин, парох села Заріччя. Саме він привив їй любов до казок і цікавих оповідок про тваринок, котрими вона в подальшому вчила дітвору. 

Потім були школи, у Коломиї і Львові. І от нарешті вона здійснилася мрія – бути вчителькою і почалася довга дорога на педагогічній ниві, на котрій провела близько 40 років. У 1904 року у Львові вона познайомилася з учителем Скалатського повіту А, Домбровським, котрий невдовзі став її чоловіком і другом. 

У роки Першої світової війни Августина Домбровського забирають на фронт. Молода мати з чотирма маленькими дітьми опиняється в австрійському місті Гмюнді – саме туди евакуювали мирне населення Галичини. Тривай час будучи в таборі, вона чим могла допомагала своїм краянам, організовувала школу для малолітніх українців. І, звичайно, творила вірші, оповідання, п’єси, нариси, в яких виливала тугу за Батьківщиною, жаль за понівеченими людськими долями.

Після повернення із табору Марія Омельянівна продовжує свою працю. Та дуже скоро Чеська влада починає масово звільняти вчителів-галичан з роботи. Подружжя Домбровських звільнили через відсутність чеського громадянства. Після звільнення Марія Омелянівна почала давати приватні уроки онукам Івана Франка.

У 1929 році Марійка Підгірянка переїздить із сім’єю в Галичину. Спершу працювала в Антонівці, а потім у Братишеві і Вікнянах Тлумацького повіту. Життя в рідних краях потроху налагоджувалося. Та навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки була прикута М. Підгірянка до ліжка. Та вона не впадала у відчай, вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків. У 1957 році поїхала доживати свій вік до дочки Дарії, у село Рудне біля Львова. В тому селі в суботу 18 травня 1963 р. відійшла у вічність дитяча поетеса Марійка Підгірянка. Звідси її провели в останню путь на Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили Івана Франка. 

У місті Тлумач від 1991 року, при районній бібліотеці для дітей, діє музей-кімната Марійки Підгірянки.

Творчий доробок Марійки Підгірянки є дуже актуальний і особливо в наш час. Та на превеликий жаль ми не цінуємо це. 

Хочеться вірити, що рано чи пізні буде звернено належну увагу на ту багату і справді так потрібну в наш час працю. Що наші діти будуть зростати з добрими, розумними, люблячими педагогами, котрі будуть прищеплювати їм зерно правди, любові і віри. Котрі будуть, як і славна дочка «гір Карпатських» навчати підростаюче покоління бачити красу природи, любити землю і бути людиною.