Літературна рубрика “Відкрий для себе це ім’я” : “Наталена Королева та її інакший світ”

Останнім часом зріс інтерес до історичного минулого, заповнюються прогалини в історії української літератури і в літературний процес повертаються письменники, які з різних причин жили й працювали поза межами України. 

Ім’я письменниці і актриси Наталени Королевої (1888–1966), яка народилась  3 березня, в Всесвітній день письменника, 135 років тому, також викликає велику зацікавленість. 

Тож, 4 березня  2023 року в літературній рубриці “Відкрий для себе це ім’я: Наталена Королева і її інакший світ”

бібліотекарки абонементу ЦБ Івано- Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради запросили користувачів до знайомства з цією непересічною особистістю.

Говорили про жінку, творчість якої могла б стати окрасою будь-якої розвиненої європейської літератури, про жінку життя якої, може комусь нагадує фантастично-пригодницьку арабську казку, але  насправді воно було тяжким і тривожним, суголосим тим історичним і суспільним катаклізмам, свідком і учасником яких вона була. 

Мова йшла про  українську письменницю не українського походження спадщина якої  не вивчена, частина її творів ще не видана, але і те, що свого часу побачило світ і доступне нині для прочитання, свідчить, що Наталена  Королева – видатне явище в історії української літератури. 

Наталена Королева не належить до української еміграції. Не українка за походженням і освітою, вона прийшла в українську літературу, випробувавши свої сили в літературі французькій. Сталося так, що доля зв’язала її з українським письменником Василем Королівом-Старим, який уже в зрілому віці схилив талановиту письменницю до української літератури. Вона все життя була вдячна чоловікові за те, що вивів її “з інших далеких шляхів на шлях українського письменства”. Гірко переживала письменниця свою самотність після смерті В. Короліва-Старого, не могла змиритися із забуттям, що супроводжувало її у 40-і — на початку 60-х років.

Вона внесла в українську прозу нові теми з античного і європейського світу, успішно продовживши традиції Лесі Українки. В цьому найбільша її заслуга. Опрацьовуючи історичні та біблійні теми, письменниця свідомо обходила теми української історії, але намагалася бодай якимись невидимими гранями пов’язати світ стародавніх Скіфії, Русі і України з світом античності й середньовіччя. Письменниця обновила деякі прозові жанри в українській літературі: довела до класичної віртуозності жанр історичної повісті, розкувала жанр літературної легенди, вдало поєднавши язичницький, античний, скіфський і староруський світи з біблійним, християнським. В традиційний стиль і образну мову української прози влився свіжий струмінь європейського письма. Лексика, фразеологія, точність образу і вислову, навіть синтаксичні конструкції речень відрізняють її художній текст від суто українського. Н. Королева знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського і слов’янського стилів. Як вчений-археолог, ерудит, людина новітньої європейської культури, пишучи твори на світові теми, Наталена Королева зовсім не переслідувала пізнавальні і популяризаторські цілі. В центрі її уваги — людина, її духовний світ. Герої творів письменниці — люди непересічні, біблійні, античні і міфологічні постаті, лицарі, винахідники, яких об’єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів письменниці ми повинні побачити саме це, основне, що є наслідком її болісних шукань, виявом її високого благородства, чистоти і шляхетності.

Самобутня творчість Н. Королевої після її смерті понад двадцять років залишалася забутою. Життя прекрасної письменниці, творця рідкісного і дуже складного жанру – філософсько-пригодницької історичної повісті, – Наталени Королевої не може не вражати. 

На жаль, в сучасній Україні творчість Наталени Королевої майже невідома широкому загалу. Тільки останнім часом роботи Королевої почали знаходити свого читача. Наприклад, 2007 року в Дрогобичі вийшла велика за обсягом (672 сторінки) збірка “Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas?”. 2009 року у Львові надруковано збірку автобіографічних творів, а 2011-го у столиці перевидано “Легенди старокиївські”. 

Подаємо короткий опис книг і Наталени Королевої,які є в фондах бібліотеки.

Наталена Королева. “Без коріння” (автобіографічна повість)

Читаючи цей твір, включаємося в незнану мандрівку, якій ім’я — життя. Він являє собою не лише історію пережитого, це також свого роду студія, передана письменницею власними засобами її тонкої спостережливости. У загальному він може робить враження спокійної поверхні води — спогади пережитого сучасницею. Проте скільки в ньому хвилювань і руху! Руху, який відбувається в незбагнених глибинах людської істоти. Письменниця — великий мислитель. Вона захоплюється багатством і різноманітністю переживань людини та старається надати їм форму і глузд. Розділ за розділом, усюди відчуваємо приязність письменниці, знаходимо основно випрацьовані портрети, досконалі зображення життя в Україні минулого століття та подекуди аналізу душі Сходу і Заходу. В авторки багато винахідливості, що базується на власному, великому духовому досвіді.” 

“Легенди старокиївські” (Наталена Королева)

Цикл «Легенд старокиївських» було завершено Наталею Королевою на початку 40-х років минулого століття. Це 25 легенд-оповідань, кожне з яких містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Тут представлені усі 25 легенд-оповідань Наталени Королевої: Аскольдова могила, Скитський скарб, Нерушима стіна, Михайлик, Перунове прокляття, Опойний дим, Таврійська бай, Еклога, Володимирове срібло, Свангільд-князівна,  Путь спасіння, Три Марії, Місячна пряжа, Гостина, З повістей времяних літ,  Похорон, Мелюзина, На Делосі, Шинкарівна, На Ярославовому дворі, Стугна, Кирило Кожум’яка, Біси, Явлена вода, Хрещеник Попа Івана.

Обидві книги є в фондах абонементу ЦМБ і чекають на зустріч з читачами. Відповідальні за підготовку і проведення заходу: Кирста О.М., Зіняк М.В.

РS: Наталена Королева: цікаві факти біографії.

Наталена Королева народилася 3 березня 1888р. в селі Сан-Педро де Карденья біля м. Бургос у Північній Іспанії. Повне її ім’я за старовинним іспанським звичаєм: Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньої письменниці Марія-Клара де Кастро Лачерда Медіна-селі померла при пологах через 5 годин після  появи  на світ дочки. Вона походила із старовинного іспанського роду Лачерда.
Батько Наталени — польський граф Адріан-Юрій Дунін-Борковський — займався археологією, жив переважно у Франції. Родовий маєток його матері Теофілі з литовського роду Домонтовичів знаходився у с. Великі Борки на Волині. Батько А.-Ю. Дуніна-Борковського Адам Дунін-Борковський загинув під час польського повстання 1863р., його майно було конфісковане царським урядом. Наталену одразу після народження взяла до себе бабуся Теофіля, у якої вона жила до п’яти років, так як вражений смертю дружини  батько  не захотів бачити доньки і як учений-ентомолог та член Паризької  академії наук  подався в тривалі наукові мандри  по Цейлону, Індії та Африці. Близько 17 років вона не бачила свого батька.

Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії материн брат Еугеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священик. Там нею опікувалась також тітка Інеса. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже дванадцать років.

 Пізніше Н. Королева з великим пієтетом згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась як особистість, вчилася добру, милосердю, самопожертві. Студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів. Вчилася їздити на конях, фехтувати, стріляти. Тим часом батько одружився вдруге з Людмилою Лось, що походила із знатного чеського роду і мала маєток в містечку Красне біля Львова. Оселилися в Києві, і мачуха забажала, щоб її падчерка продовжувала тут навчання. Восени 1904р. сімнадцятирічна Наталена приїздить до Києва. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам’ятала українську й польську. В сім’ї розмовною була французька. Освоївши російську мову, дівчина вступила до київського Інституту шляхетних дівчат, який закінчила через два роки.

Програма не була особливо обтяжливою. Насамперед тут мали навчити “манір”, “доброї поведінки” та “мистецтва обертатися в товаристві собі рівних”. Все інше було другорядним. Пізніше, у повісті “Без коріння”, письменниця так охарактеризувала життя в цьому інституті: “Одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй (героїні твору. — О. М.) і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті в дощовий день”. Наталена стала свідком справжньої війни між вихованками й вихователями, спостерігала, як “класні дами” ненавиділи й переслідували своїх учениць. Уже на схилі віку, у 1962р., в одному з листів письменниця згадувала про те, “як колись жилося в Києві, як за ті часи виховували дівчат, як поводились “маючі владу”, і доходила невтішного висновку: “На думку мою — були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!” Та не зважаючи ні на що, молода Н. Королева вийшла чистою й неозлобленою з цього закладу. Мачуха не сприйняла її, не хотіла та й не могла побачити в ній особистості, що має свої життєві принципи. Їй готували вторований шлях для дівчат її стану — вигідне одруження і спокійне існування. Батьки підшукали й нареченого — бравого гусара російської армії. Наталена й чути не хотіла про одруження і поїхала здобувати вищу освіту. Спочатку вчилася в Петербурзі, закінчила тут археологічний інститут, одержала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, потім зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом “вільного художника”, мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві. Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на її одруженні з нелюбом. Тоді Наталена йде на нечуваний у шляхетському роду вчинок — вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом укладає контракт з паризьким “Theatre Gymnase”, що гастролював тоді в столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар’єра Наталени не вдалася через слабке здоров’я. Вона залишає театр, лікується на Закавказзі, а потім виїжджає в Західну Європу, де продовжує лікування, займається улюбленою справою — мистецтвом і археологією. Ці роки були чи не найкращими в її сповненому тривог житті. Вона побувала в Іспанії, Франції, Італії, країнах Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижа і Венеції (співала партію Кармен в опері Ж. Бізе), взяла участь в археологічних розкопках Помпей і в Єгипті, з 1909р. почала системачно виступати з художніми творами і науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.  Її улюбленими авторами були античні класики Геродот, Сенека, Марк Аврелій, Плутарх.

Перша світова війна застає Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі й помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) стає сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробула Наталена на війні, одержала солдатський хрест “За храбрость”, три поранення, тиф і кілька запалень легенів. Пізніше письменниця згадувала, що хрест “За храбрость” їй дали тільки за те, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний обов’язок.

Особисте життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російської армії і громадянином Ірану, що служив у “дикій дивізії”, — Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Ірану, Наталена повернулася до Києва.

1919 року працювала перекладачкою у дипломатичній місії УНР в Чехо-Словаччині. Там познайомилася з Василем Королевим-Старим – письменником, громадським і політичним діячем, одним із засновників Української Центральної Ради. Невдовзі вони побралися і залишилися жити у Чехії, придбавши невеликий будинок у містечку Мельник поблизу Праги. Василь Королів-Старий, уже в зрілому віці схилив талановиту письменницю до української літератури. Вона все життя була вдячна чоловікові за те, що вивів її “з інших далеких шляхів на шлях українського письменства”. Наталена Королева колекціонувала й розкішно  втілювала у власних художніх текстах різнорідні історичні легенди. За освітою вона була археологом, тож особливості всіх давніх культурних епох не були вигаданими, а базувалися на її фахових дослідженнях. Гірко переживала письменниця свою самотність після смерті В. Короліва-Старого, не могла змиритися із забуттям, що супроводжувало її у 40-і — на початку 60-х років.

 Після Другої світової війни, залишившись без засобів до існування. Н. Королева давала приватні уроки французької та іспанської мов. Працювала на невеликому підприємстві, де плела кошики, розсипала крупи у мішечки. Наталени Королевої не стало 1 липня 1966 року в Мельнику. Вона похована на цвинтарі Святого Вацлава поруч із чоловіком.

За вісім років до своєї смерті Наталена Королева в одному з листів згадувала:

“Чому я стала українською письменницею? Бо як побачила Волинь, то закохалась в екзотиці. А як побачила Київщину – власне Київ з його соборами, народом, то не могла позбутись думки – ні, пересвідчення – що ці люди нащадки стародавньої Еллади. На березі Чорного моря ще більш у цьому впевнилась. Стала збирати старі легенди, рівняти їх з тим, що писав Геродот, що розповідали арабські автори. Так блудний лицар знайшов свою духовну землю, свій чарівний перстень, щоб сповнити істотне завдання у житті: творити мистецькі цінності для добра української нації”.