Екскурсія у кімнату-музей Івана Франка із зупинками біля міст, пов’язаних з іменем поета

21 вересня працівники центральної бібліотеки для дітей Томілова Лілія Іванівна та Телезин Галина Василівна разом із учнями 4-А класу 2-ої гімназії та класним керівником Лесею Іванівною Мельничук здійснили екскурсію у кімнату-музей Івана Франка, який нещодавно відкрився у місті Франковім. Ідучи до музею, бібліотекарі обрали шлях, де є міста, пов’язані з ім’ям Великого Каменяра. Зупинялися біля них та згадували сторінки біографії письменника.
По-перше, згадали, що наше місто колись носило назву Станіславів та було перейменовано на Івано-Франківськ у 1962 році. Цього року ми відзначаємо 160-річчя з дня народження поета. Отже, ми сьогодні здійснимо екскурсію по місцях, пов’язаних з іменем Івана Яковича Франка.

Перша зупинка: могила Джозефи Дзвонковської.
Розповідь про друге кохання Франка.

Зупинилися, згадали про кохання Івана Франка. Письменник багато разів бував у нашому місті. Мав тут вірних друзів, писав і читав свої твори. Тут прийшло до нього кохання…
Юзефа Дзвонковська… Її могилу відновлено в Меморіальному сквері м.Івано-Франківська.. На ній написані дати народження і смерті — 1862–1892. Усього 30 років життя…
Юзефа Дзвонковська стала для Франка другою музою — наповнила душу Франка «дивом золотим», незмірним щастям і невимовно пекучим горем. Іванові та Юзефі не судилося поєднати своїх доль.
Це була надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки передовими й оригінальними поглядами. «Бліде ніжне личко з буйними золото-жовтими косами, з синіми глибокими очима, з калиновими губами», «струнка, скромно, навіть дуже просто скроєний одяг». Це приблизний портрет Юзефи Дзвонковської, тої, якій поет присвятив і такі рядки:

Не схиляй своє личко прекрасне,
Не загулюй повіками віч,
Із котрих то мигоче, то гасне
Промінь світла в життя мого ніч.
Вона не відповіла взаємністю…

Він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину, чому так зробила. Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвороба мала звести її в могилу. ТОМУ не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто старався «о її руку». Інші не знали нічого, а Франкові вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для неї.
«Але ж так не можна! Нехай вона не могла його любити, але вбивати любов у собі взагалі — не можна. Вона, Юзефа, не має права відмовитися від любові, бо лише ТОЙ, хто збагнув силу кохання, здатний глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всьогона-всього… полюбити…І знову ніби повіяв вітер із майбутнього «Зів’ялого листя». І знову ніби хтось шепнув: «Не надійся нічого…»

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою ЗИМНОЮ вона
Відсунула і тіпнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темно.
«Саме їй, Юзефі Дзвонковській, присвячено ще один вірш із збірки «Зів’яле листя» — «Вона умерла!», в якому автор передає біль утрати і розпач:

Лиш біль страшний, пекучий в серці там
Все заповнив, усю мою істоту.
Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,
А сліз нема, ні крові, ані поту
І меркне світ довкола, і я сам
Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.
Ридать! Кричать! — та горло біль запер.
Вона умерла! — Ні, се я умер.

Друга зупинка: Пам’ятник І.Я.Франкові.
Розповідь про пам’ятник.

Це місце, до якого у визначні дні для І.Франка приносять квіти, виголошують промови, читають вірші.
Пам’ятник Іванові Франкові відкрито у серпні 1995 року. Цей пам’ятник – найбільший, наймасштабніший у місті. Підготовка до його встановлення йшла добрих 15 років. Скульптор М.Посікіра і Л.Яремчук. Фігура Франка задумлива, стоїть на фоні гігантських брил бронзи, які символізують язики полум’я.
Біля пам’ятника відбуваються урочистості з нагоди річниць письменника, поетичні читання, сюди приходять гості нашого міста та молодята.

Третя зупинка: Музично-драматичний театр імені І.Франка
Розповідь про театр.

Музично-драматичний театр імені І.Франка – важлива споруда міста. Він прийняв перших глядачів міста у грудні 1980 року. Це одна з найкращих театральних споруд в Україні. За оригінальне вирішення художнього оформлення групі прикарпатських митців на чолі з архітектором Д.Сосновим присуджено Державну премію України ім. Т.Шевченка.
На підмостках театру неодноразово ставилися твори І.Франка. Це й «Украдене щастя», й «Сойчине крило», й опера «Мойсей».
Сам Франко у 1912 році приїздив до Станіславова, щоб читати свою знамениту поему «Мойсей».
В свій час Іван Франко наголошував, що «народ, що не вміє шанувати своїх заслужених мужів, не вартий імені культурного народу». На ці слова Франка від імені українського народу відповів В.Сосюра: «Образ твій ми бережем з любов’ю в граніті, в бронзі і в серцях своїх».
Місто Івано-Франківськ сьогодні відкрило нам деякі сторінки, що пов’язані з ім’ям великого Каменяра. Місця перебування І.Франка у нас в місті зазначені меморіальними дошками. Коли мандруєте містом, уважно придивляйтеся навколо. І ви багато чого дізнаєтесь.

Четверта зупинка: Вулиця Івана Франка
Розповідь про вулицю.

Належить до найдавніших вулиць міста. Відома з 18 століття. Її історична назва – Вузька Заболотівська. Від 1956 року, на відзначення 100-річчя від дня народження великого Каменяря, стала вулицею Франка.
П’ята зупинка: Кімната-музей Івана Франка.
Далі учні відвідали кімнату-музей Івана Франка. Цікаву екскурсію про життєвий шлях Франка, про науковців, які вивчали його творчість, про матеріали, які зібрані у музеї провела бібліотекар Одокій Оксана Миронівна та запросила ще приходити до кімнати-музею.

Відповідальна за проведення заходу Томілова Лілія Іванівна.