“Вирвані з рідної землі” 

Вшановуючи 80-ту річницю початку масових депортацій українців Західної України тоталітарним режимом СРСР, 2020 рік на Прикарпатті проголошено Роком пам’яті депортацій українців у ХХ столітті. 

17 червня 2020 року працівники абонементу ЦМБ (вул. К. Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, підготували для віртуальних користувачів бібліотеки ретро погляд “Вирвані з рідної землі”, яким, на базі   опублікованих документів, матеріалів і спогадів очевидців, вшановують пам’ять українців Західної України та південно-східних регіонів Польщі, які  постраждали від  примусового переселення (депортації, вимушені еміграції, евакуації без повернення, трансфери, спеціальні військові операції), що мали масовий характер і тривали з 1940 до 1951 року.

Депорта́ція украї́нців у Радя́нському Сою́зі — інструмент радянської національної політики  часів сталінського терору, що становив собою насильницьке переселення українців  у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщувалися у спецпоселеннях.

Розпочалося примусове виселення на Надніпрянщині ще у 1925—1928 роках. Під час роботи тристоронньої комісія УРСР, БРСР та РРФСР щодо перерозподілу кордонів. З 1930 року СРСР розпочав зачистку західних кордонів — і знову депортації українців. Так звана «куркульська» висилка 1930-36 рр. забрала знову десятки тисяч українців.

Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та країн Балтії у 1939—1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.

Уже восени 1939 р. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселалися разом із сім’ями. 

Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 р., коли було вивезено заможних селян — «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 рр. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20 % населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.

Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. Це питання постало ще на Тегеранській конференції керівників трьох союзних держав (28 листопада–1 грудня 1943 року). Її учасники дійшли згоди, що кордон між СРСР і Польщею пролягатиме по “лінії Керзона”, тобто як це було на вересень 1939 року. Щоб із таким поворотом ситуації погодився польський емігрантський уряд у Лондоні, прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчіль запропонував віддати Польщі взамін Західної України й Західної Білорусі землі Німеччини: Східну Пруссію, Західне Помор’я з Данцигом, Верхню Силезію.

У 1944–1946 роках, понад 482 тисячі українців Польщі примусово позасудово переселили до УРСР. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Етапи депортації (за польським істориком українського походження Євгеном Місилом)

І етап: 15 жовтня – грудень 1944 року

Відносно добровільний період. Виселяли переважно мешканців Холмського, Грубешівського, Томашівського і Замостівського повітів. Ті терени навесні і влітку 1944-го сплюндрували й спалили загони Армії Крайової, батальйони хлопські та інші польські підпільні формування.

ІІ етап: січень–серпень 1945 року

Від січня до кінця серпня 1945 року переселили 229 685 осіб (59 644 родини). Попри централізоване розселення прибулих, незначний відсоток потрапляв до  області “не свого призначення” через проблеми із залізничним транспортом. Нерідко вагони з депортованими зупиняли, людей виганяли. Пояснювали реквізицією поїздів на інші потреби.

ІІІ етап: вересень–грудень 1945 року

На цьому етапі депортація впроваджувалася силами трьох дивізій піхоти Війська Польського. Тоді насильно виселили українців із Ліського, Любачівського, Перемишльського та Сяноцького повітів. А з теренів Західної України депортували польське населення. Основним регіоном розселення в цей період був західний, оскільки, по-перше, звільнився житловий фонд, а по-друге,  у віддалені регіони не могли перевозити через транспортну проблему.

ІV етап: січень–15 червня 1946 року

Тоді депортували найбільшу кількість жителів Закерзоння – понад 250 тисяч – у західний регіон розселення, де зосереджувалися родини, які самовільно виїхали із інших областей. Тепер виконавці діяли особливо жорстоко, нищили українські села. У січні–березні проти селян, котрі не бажали залишати домівку, провели пацифікацію. Наприклад, у селі Завадці Морохівській Сяноцького повіту, де 25 січня 1946 року солдати 2-го батальйону 34-го піхотного полку ВП вбили 56 мешканців.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції “Вісла” депортувала на північ і захід Польщі. Депортаційну акцію “Вісла” провів польський комуністичний режим під приводом ліквідації формувань Української повстанської армії на Закерзонні. Однак справжнім наміром, прихованим у документах з грифом “таємно”, було “остаточне розв’язання української проблеми в Польщі”. За три місяці малу батьківщину втратили від 137 до 150 тисяч осіб. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там нерухоме майно.

28 листопада 1947 міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов направив заступнику голови Ради міністрів СРСР Л.Берії повідомлення про переселення з західних областей України 26460 сімей (76268 осіб) «активних націоналістів і бандитів». 21197 сімей (61066 осіб) на роботу у вугільній промисловості східних районів СРСР, інші 5264 сім’ї (15202 особи) в Омську.

Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.

Останньою територіальною корективою між двома державами стала “Угода між СРСР та Польською республікою про обмін ділянками державних територій”  від 15 лютого 1951 року, в Польщі відома під криптонімом “Akcja H-T 1951”

Внаслідок депортацій цілі народи були позбавлені громадянських і людських прав; кардинально змінилася чисельність і національний склад регіонів і республік СРСР; погіршилося соціально-економічне становище у регіонах, де проводилися депортації. 

Мало яка українська родина не постраждала від  примусового переселення українців у 1940 – 1951 роках, про які ви дізнаєтесь, звернувшись до  книг, документів, матеріалів  та спогадів очевидців: 
  – Депортації. Західні землі України кінця 30-х–початку 50-х рр.. Документи, матеріали, спогади. У 3-х т.”, Т. 1., Львів: Інститут українознавства НАН України, 1996. – С. 412–421.; 

• “Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. : Документи, матеріали, спогади”. – Інститут українознавства імені Крип’якевича НАН України. – Львів: 2002; 
• Макар Ю., Горний М. та інші. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько підляських українців (1915–1947). Дослідження. Спогади. Документи. / Юрій Макар, Михайло Горний, Віталій Макар, Анатолій Салюк.- Том 1. Дослідження. – Чернівці: Букрек, 2011. – 880 с. : іл.; 

• Мусієнко І. Депортації населення з території Північної Буковини та Хотинщини в 1941—1951 рр. // Український альманах 2010. — Warszawa Варшава: Об’єднання українців в Польщі, 2010. — С. 187—201.
• Мусієнко І. В. Депортації членів сімей учасників і пособників ОУН з території Чернівецької області в 1944—1950 рр. // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. У двох томах. Том 1: Історія України. Краєзнавство. — Чернівці: Книги XXI, 2005. — С 431—435.
• Остання депортація. До 60-річчя примусового переселення 1951 року”. Голова редакційної колегії Іван Ніточко.  – Одеса, 2011.;  
• Сергійчук В. Поляки на Волині у роки Другої світової війни. Документи з українських архівів і польські публікації. – К.,2003. – 576с.
• Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. – Тернопіль:  «Тернопіль», 1997. – 440с. ;
• Сергійчук В. Український здвиг: т. 1. Закерзоння, 1939-1947; т. 2. Волинь. 1939-1955; т.3. Прикарпаття.1939 -1955; т. 4. Поділля. 1939 -1955; т.5 Наддніпрянщина. 1941 -1955.– Київ: Українська Видавнича Спілка, 2004 – 2005. (  5 -ти  томне видання документів і матеріалів про український національно-визвольний ркх у роки Другої світової війни на українських етнічних землях). 
• “Скинуті під голе небо. Спогади українців про депортацію з Польщі”. З проєкту ТСН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tsn.ua/special-projects/migration/  . 

Доповненням до інформації є пам’ятка-буклет “ Депортація українців у спогадах очевидців” та книжкова виставка, на якій  представлені книги, матеріали та спогади- історії родин, які  розповідають нам, як ламалося багатовікове життя, нищилася етнічна цілісність українців Польщі, як “червоні” висилали людей у Сибір. А у пам’яті мешканців західноукраїнських сіл ці переселення закарбувалися як відплата радянської влади за протидію радянізації, небажання вступати до «трудодневого раю», підтримку українського національно-визвольного руху. У душі людей глибоко запало гірке відчуття кривди та особистої трагедії.

Захід підготовлений для широкого кола онлайн користувачів. Відповідальна – бібліотекар абонементу ЦБ Зіняк М.В. відповідальна за випуск  пам’ятки-буклету  “Депортація українців у спогадах очевидців” – завідувачка відділом обслуговування Кирста О.М.