Бібліотечне культкафе «Під парасолькою»

Нехай гнеться лоза,
А ти, дубе, кріпись,
Ти рости та рости,
Не хились, не кривись;
Ти глибоко углиб
Твердий корінь пусти,
Гілля вгору розкинь,
Ти рости та рости!
(Степан Руданський)

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників. Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави) Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. 6 січня — день народження поета, який народився в 1834 році на Поділлі, навчався в Петербурзі, помер у Криму, через свої проукраїнські погляди посварився з батьком, перейшов на українську мову, вивчився на лікаря, а не на попа, переклав на українську Гомерову «Іліаду» та Вергілієву «Енеїду».

Йдеться про Степана Руданського, вірші якого читали й шанували чи не в кожній українській родині.  Непросте життя, виснажлива хвороба передчасно звели у могилу Степана Руданського, але його ім’я назавжди увійшло до плеяди визначних діячів української культури, якими пишається народ. Він бо започаткував у новій українській літературі жанр віршованої гуморески, або, як він сам його називав, співомовки.  Назавжди залишився поет в історії української ліричної поезії та пісенної  творчості як автор пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”, яку написав у 1856 році в Петербурзі, під час навчання у медико-хірургічній академії. Цю віршовану тугу за рідною землею називають світовим романсом з Поділля.Руданський беззаперечно є поетом з високою національною свідомістю, в багатьох його творах звучить конкретний заклик протистояти зросійщенню, не зрікатися свого кореня. Для цього поет використовує цікаві форми, яскраві  епітети, несподівані алегорії і постає перед читачем вже не як побутовий  гуморист, а як волелюбний інтелектуал, який вчить українців ненавидіти будь-яке ярмо та плекати в собі почуття національної гідності. З 1861 року Степан Руданський працював у Ялті, де займав посаду міського лікаря, портового лікаря і лікаря Ялтинського повіту. Продовжував писати та бути активістом культурного життя: організував у Ялті першу медичну  бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму –  фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи.  Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного і алегоричного змісту, переклади і переспіви стародавніх епосів. Руданський збирав українські пісні. В
Ялті підготував до друку збірники “Подільське весілля” та “Копа пісень” (1862).  Влітку 1872 року під час боротьби з епідемією холери поет захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Минуло понад 150 років з дня смерті Руданського, але й сьогодні він продовжує дивувати нас задушевністю своїх ліричних поезій, веселим і водночас вражаючим сміхом гуморесок, антиімперськими поемами, схожими на кобзарські думи.