Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. 9 грудня 1861 року народився Євген Чикаленко — український громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. «Я не раз казав, що коли не матимемо своєї преси, школи, – писав Чикаленко у «Спогадах», – або хоча б такого геніального брехуна, як Сенкевич, щоб розбудив у широких колах національну свідомість, то станемо провансальцями». Тому багато зусиль доклав до створення української газети «Громадська думка» (1906) та «Рада» (1906 – 1914). Фінансово підтримував редакції української періодики «Селянин», «Літературно-науковий вісник», «Нова громада». Газета «Рада», якій Чикаленко віддав вісім років життя, була для нього виплеканим дитям. Прибутку від газети не було жодного – лише постійні витрати, які Чикаленко покривав, передаючи в заставу будинок та продаючи землю. Видання газети припинилося на початку Першої Світової війни, відколи почалися
переслідування російською владою самого видавця. Меценатська діяльність Євгена Чикаленка не обмежувалася виданням газети «Рада». Він заснував власний фонд підтримки українських письменників, матеріально допомагаючи Іванові Франку, Михайлові Коцюбинському та іншим українським літераторам. Фінансово забезпечив будівництво Українського академічного дому у Львові. Меценат скуповував твори Шевченка для організованої ним бібліотеки. Втративши свою 8-річну доньку, Чикаленко вирішив вшанувати її пам’ять, створивши щось корисне. Частину грошей, які відкладав для посагу доньці, він відправив редакції журналу «Київська старовина» для премії за найкращий твір з історії України. Його коштом у Львові звели гуртожиток для студентів Політехніки.

Як справжній українолюб, меценат вірив у власний народ і прагнув наблизити той час, коли Батьківщина здобуде власну державність. Ідея Української Центральної Ради народилась у нього вдома, коли 5 вересня 1908 р. на другому поверсі в будинку на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, 56, просто у приватному помешканні Євгена Чикаленка, відбувся останній з’їзд Української демократично-республіканської партії. Тоді за пропозицією письменника та публіциста Олександра Лотоцького (1870-1939) організацію
перейменували на Товариство українських поступовців (ТУП), що існувало дев’ять років, аж поки не було запропоновано створити… Українську Центральну Раду. Він є автором книжки «Розмови про сільське хазяйство: Чорний пар і плодозмін», що стала справжнім бестселером, розійшовшись півмільйонним накладом у надзвичайно короткий термін. Сільське господарство залишалося основним його заняттям упродовж всього життя в Україні, джерелом статків родини, інвестиціями у розвиток української справи. Землевласник з університетською освітою, активний громадський діяч, тісно спілкувався з селянами, розумів, що ключова проблема несформованої української нації у відсутності доступу до освіти й знань рідною мовою. Перебуваючи в еміграції у Чехословаччині, Чикаленко писав, що найбільше сумує не за власними маєтками, а за «… нашим Херсонським степом та кониками-цвіркунами, які літом, ночами задають свої розкішні концерти в селі на Херсонщині!» «Легко любити Україну до глибини душі. А ви полюбіть її до глибини власної кишені», — ці слова Євгена Чикаленка стали чи не найцитованішими в час російсько-української війни, спонукаючи громадян до жертовності й водночас засвідчуючи повагу сучасних українців до цієї неординарної постаті в нашій історії. Про сподвижника, чия діяльність і через століття відгукується вдячністю в серцях земляків розмірковує у своєму новому творі «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» Степан Процюк, прагнучи не лише занурити читачів у багатогранний світ свого героя, а й показати передусім людину — Євгена Чикаленка. Тож принагідно рекомендуємо вам цю книгу нашого краянина, яка цього року вийшла друком у видавництві Discursus.
Допис створено за матеріалами інтернет-ресурсів: uinp.gov.ua
pdatu.edu.ua
radiosvoboda.org