Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

“…Я не можу битися зброєю. Але я б`юся різцем і долотом. Я, каліка, б`юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б`ються”

                                                                                                                Ніл Хасевич

3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю. Генеральна Асамблея ООН встановила в 1992 році і закликала держави проводити подальшу інтеграцію осіб з інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Захищаючи гідність людей з інвалідністю, ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність — це не вирок. Очевидно, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними і ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають. Сьогодні ми розповімо вам про одного з неймовірних людей з інвалідністю. Ніл Хасевич — український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Він народився у сім’ї сільського диякона у невеличкому поліському селі Дюксин (нині Костопільський район Рівненської області). Коли Нілові ще не виповнилося 17-ти років, під час дорожньо-транспортної пригоди на Оржівському залізничному переїзді загинула його мати. Сам хлопець втратив ногу. Відтоді Ніл сам змайстрував собі протез і ходив з палицею. З 1926-го року навчається у Варшавській академії образотворчих мистецтв. Тут відбувається становлення Ніла Хасевича-художника. Він шукає свій шлях у світі образотворчого мистецтва. Та остаточно зупиняється на графіці. Протягом 1930-х він отримує визнання у мистецьких колах Європи. Його твори
були представлені на 35 виставках. Роботи художника експонуються по всьому світі: в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. 1937-го він здобуває третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. І вже за два роки в польській столиці виходить друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ − «Екслібрис Ніла Хасевича». В мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським, Петром Холодним.
Талановитий художник міг спокійно заробляти на хліб своїм мистецтвом, але страшні події початку радянсько-німецької війни, коли під час відступу в червні 1941 р. каральні органи СРСР потопили Західну Україну в крові тисяч невинно закатованих людей, змусили Хасевича докорінно змінити своє життя, – він вступає до лав УПА.
Ніл Хасевич став членом Волинського українського об’єднання та Організації українських націоналістів (ОУН). Співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному. Власне, саме Хасевич створив той візуальний образ УПА, відомий нам з архівів – від плакатів до нагород. Серед повстанців його знали як “Бей-Зота”, “Старого”, “333”, “Левка”, “Джмеля”, “Рибалку”. Зарекомендував себе прекрасним пропагандистом: був членом крайової референтури пропаганди, протягом 1943-1944 рр., працював у редакції журналу “До зброї”, готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА “Український перець” та “Хрін”, керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки). Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль “За боротьбу в особливо важких умовах”), навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу. Практично весь час Хасевич проводив у криївці. Працював нерідко без необхідного обладнання. З метою безпеки, час від часу, змінює місце перебування. Перевозили «Зота» до нового бункера на спеціально виготовленому велосипеді, нерідко долав великі відстані на руках побратимів. Він розробив бофони – квитки на бойові фонди ОУН та УПА, які виконували функцію повстанських грошей, облігацій чи квитанцій. Повстанці їх видавали населенню за продукти, одяг тощо. Бофони чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби. Загинув 4 березня 1952-го у бункері біля Сухівців Клеванського району на Волині.

Допис створено за матеріалами інтернет-ресурсів:
https://www.istpravda.com.ua/
https://uinp.gov.ua/
https://naurok.com.ua/