Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. «Я як вільний птах, — пожежі не боюся і кидати нічого, куди хочу, туди й лечу. Я ніколи не заздрив розкошам. Всі мої симпатії — до лісу, степу, отари, чабана, водяного млина, хутора, куреня, пасічника».

Яків Щоголів 5 листопада 1824 р. у м. Охтирці на Харківщині в давній сім’ї дворянина побачив світ, народився поет Яків Щоголів. Після місцевої початкової школи вступив в 1836 році в Харківську гімназію, де захопився поезією та віршуванням. В Харківському університеті познайомився з професорами та викладачами, зокрема з І. Срезнєвським, А. Метлинським та М. Костомаровим, від яких багато дізнався про українську літературу та історію, а також одержував поради з питань поетичної творчості та віршування. Після закінчення університету Яків Щоголів вступив на державну службу, ставши секретарем Харківської міської думи, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світського гомону. Багато уваги приділяв сім’ї, дбав про виховання дітей. Після перших вдалих літературних, спроб Яків Щоголів з 1846 по 1864 рік мовчав. Причиною цьому був загальний стан суспільного і літературного життя на Україні, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського братства й арешту  Тараса Шевченка в країні посилились політична реакція та утиски царської цензури. Яків Щоголів — представник Харківської школи романтиків, велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню історичного минулого України, насамперед Запорізької Січі й козаччини («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Романтика Щоголіва перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій присвячена образам української природи («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремі вірші  Я. Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато віршів поета покладено на музику, і вони увійшли в пісенний народний репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір», «Гей, була в мене коняка»).
Яків Щоголів
Листопад
Звелося літо, і не знать,
Як день за днем минув,
І серпень дав, що можна дать,
І вересень майнув…

Морозний вітер в гай і ліс
Подув з холодних міст
Й нещадно з дерева обніс
Червоножовтий лист.

І висне небо в ті часи,
Немов циновий дах,
І стигнуть краплі від роси.
Як сльози, на гілках.

А ти, що осені настиг,
Та просвітку не знав,
Чи хоч єдиний лист зберіг,
За котрим жалкував?

І чи хоч краплю теплих сліз
Зоставив від весни.
Щоб плакать так, як плаче ліс
За літом восени?