Бібліотечне культкафе. «Під палітуркою». Лесь Танюк

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників. Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави) Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. 4 березня 1989 — створене українське товариство «Меморіал» імені Василя Стуса» — громадська організація, що займається збереженням пам’яті про політичні репресії та правозахисною діяльністю. Її співзасновником та першим очільником став Лесь (Леонід) Танюк – режисер,
шістдесятник, організатор Клубу творчої молоді, мистецтвознавець, перекладач, громадський і політичний діяч. Про нього й піде мова у наші й рубриці. Лесь Танюк народився незадовго до Другої світової війни. Трирічним хлоп’ям у 1941-му разом із батьками потрапив до концтабору в Німеччині. Після війни родині не дозволили повернутися додому, й Танюки оселилися на батьківщині тата – у Луцьку.

Після школи Лесь працював ливарником на заводі, згодом вступив у культпросвіттехнікум і влаштувався актором у Волинський обласний драмтеатр. Двадцятирічним юнаком він повернувся в Київ як студент Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, навчався режисурі на курсі Мар’яна Крушельницького. Лесь Танюк був одним із засновників і президентом Клубу творчої молоді (КТМ) «Сучасник». Він діяв у Києві в приміщенні кінозалу Жовтневого палацу та згуртував навколо себе найактивніших учасників руху шістдесятництва: Аллу Горську, Івана Дзюбу, Василя Симоненка, Миколу Вінграновського, Опанаса Заливаху, Вʼячеслава Чорновола, Ліну Костенко, Василя Стуса, Галину Севрук, Івана та Надію Світличних та інших. Саме Лесь Танюк, Алла Горська та Василь Симоненко восени 1962 року були призначені до складу комісії КТМ,  яка вперше дослідила місце поховання жертв сталінських репресій у районі Броварів (тепер – Биківня під Києвом), розстріли яких відбувалися у 1930-х. Через таку громадську діяльність на Клуб творчої молоді почався тиск. Леся Танюка зняли з посади президента, хоч неофіційно він керував організацією до закриття наприкінці 1964 року. 1965 року через переслідування з боку влади Лесю Танюку довелося виїхати до Москви, де атмосфера була дещо «легшою», ніж в УРСР. Але діяч і далі  перебував під наглядом КДБ. У 1986, через місяць після Чорнобильської катастрофи, повертається в Україну на посаду головного режисера Київського молодіжного театру, звідкіля його після вдалих спектаклів і серії протестних театральних вечорів з ініціативи Київського міськкому КПУ звільняють “за невідповідність посаді” без права працювати в театрах. У березні 1990 обраний депутатом Верховної Ради України, член Президії Верховної Ради, Голова Комітету з питань культури. Один з ініціаторів заборони КПУ в 1991. Голова Народної Ради (демократичної опозиції у Верховній Раді) після Ігора Юхновского (1992-1993). Лесь Танюк – один з організаторів Всеукраїнського “Меморіалу” імені В. Стуса, 1993-2014 – його голова. У 1995 очолив Всеукраїнський Комітет з підготовки суду над КПУ “Нюрнберґ-2”, а в 1996 став координатором однойменного депутатського об’єднання у Верховній Раді України. У творчому доробку митця понад 50 спектаклів, десятки перекладів, понад 3000 публікацій на теми культури, мистецтва, політики. Було видано 52 із 60 томів
«Щоденників без купюр».