Благовіщення

Благовіщення. Цей день, мов тонкий сніг, що тихо падає на землю, був огорнений світлом, що виходило з серця самого Неба. Вершини дерев, що стояли мовчазно в очікуванні, і далекі хмари, що мріяли в безкрайності, наче тривожні дихання ночі, зустрічали те чудо, яке мало змінити все. Марія, дівчина з глибокими очима, які відображали безкрайній світ, стояла у своїй тіні, спокійна, мов трава, що не боїться вітру. Вона була в тиші, яка передувала великому дійству. Коли голос Ангела пролунав, це був не просто звук, а потік світла і віри, що пронизував саму її душу. «Радуйся, Благодатна», — сказав Ангел, його голос був лагідний, але в ньому звучала сила, яку не можна було осягнути розумом. «Не бійтеся», — продовжив він, і ніби все навколо завмерло, — «бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш, і народиш Сина, і наречеш Його Ісусом». Марія стояла, ніби застигла у часі, не здатна вимовити ані слова. Все навколо нею було ясним і темним водночас, ніби вона потрапила в новий вимір. В серці її з’явилася тиха радість, і з тим же відчуттям прийшло розуміння: це не просто подія, це відкриття великої таємниці, що наповнює світ. Ангел, наче зрозумівши її тишу, додав: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього осінить тебе». І в його словах, що пронизували все єство, була неймовірна віра в те, що від цього моменту сам Всесвіт почне змінюватися. Марія, зітхаючи, промовила: «Ось я, рабиня Господня. Нехай буде мені за твоїм словом». І ця відповідь, проста та чиста, наче першоквітка весни, стала початком великого дива, яке мало народити на світ Ласкаве Сонце. В той час, коли Ангел зник, і світ знову наповнився звуками та ритмами життя, в душі Марії залишалась тиха світлість, як промінь ранкового сонця. І вона вже не була самотньою — Всевишній був поруч, і ця зустріч змінила не тільки її, але й весь світ, що розцвітав від цієї благословенної миті.