Ювілейна посвята ”Речник своєї епохи”

  9 жовтня 1904 року, 120 років тому, у Кам’янці-Подільському народився (дитинство та юність провів в Умані) Микола Платонович Бажан – український поет, якому судилися вершини і провалля, високі здобутки й принизливі манівці. Поет, який зумів пройти дивовижний шлях: від одного з лідерів авангардної, лівої поезії своєї країни до «живого класика» сталінської епохи, автора вірнопідданих од, інформатора радянських спецслужб та віцепрем’єра Радянської України, поета, що публічно розкаявся у своїх «компромісах» часів сталінізму і претендував на Нобелівську премію, організовував культурну інфраструктуру країни, а в останні часи був прибраний зі шкільної програми та став об’єктом дискусій на предмет «кенселінгу» (кенселінг — процес щодо відкликання підтримки медійної особи чи компанії/бренду внаслідок їх суперечливих дій чи некоректних висловлювань, які є образливими для певних соціальних груп). Та шлях поета вартий уваги і як приклад «танцю» долі й людини, і як промовиста історія про центральноєвропейську літературу XX століття. У Миколи Бажана є багато гріхів; у багатьох він покаявся, у деяких не міг покаятись, але гібридну війну він вів дуже гідно, і багато битв у цій війні виграв. Тож 8 жовтня 2024 року о 14:00, в переддень відзначення 120-ти річчя від дня народження Миколи Бажана, на Абонементі ЦМБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, під час проведення ювілейної посвяти ”Речник своєї епохи”, присутніх ознайомили з цікавими фактами життя і творчості ювіляра, представили книги поета та про нього. Бібліотекарка заувавжила, що сьогодні ім’я поета Миколи Бажана не назвеш суперпопулярним ані у світі, ані в Україні.

А був час, коли він виступав активним учасником міжнародних літературних взаємодій та являв собою приклад стриманого ерудита з бекґраундом (досвідом) футуриста, поета-інтелектуала з дивовижно строкатою біографією. А чи знаєте ви, що його кандидатуру у 1970 році професор Омелян Пріцак, завідувач відділу української літератури Гарвардського університету, висунув на здобуття Нобелівської премії. Бажан подякував за увагу й честь і відмовився від висування. Чому? Поет – уособлення радянської системи не був марнославним? Якоюсь мірою так. Микола Платонович мав непересічний розум і глибоко приховане від сторонніх критичне ставлення до самого себе як митця. У листі-відповіді він написав: «Я чудово розумію, ви вкладаєте в цю ініціативу більш широке, глибоке і важливе значення, ніж моя скромна особа, бажаючи цією акцією привернути увагу західноєвропейської та американської громадськості до української культури. Але не без підстав побоюсь, що моя кандидатура для цього не придатна… Я й так доживу, без надмірної уваги і з чистою душею. Мені орденів вистачить…». Не хотів зайвої халепи у свої 66 років? Боявся? Звісно, боявся. Микола Платонович добре пам’ятав, як пропозиція Нобелівського комітету змінила долю Бориса Пастернака. Він боявся все життя. Чого? Перш за все – свого походження. Батько – офіцер, військовий топограф. Виходець із селянської сім’ї з Полтавщини, Платон Бажан був людиною надзвичайного розуму, моральної чистоти й суворих життєвих правил. Платон Бажан був старшиною Дієвої армії УНР. З початком «великого терору» Платон Артемович зник і нелегально перебував у Криму. Мав Микола Бажан молодшого на три роки брата Валентина, якого у 1930 році заарештували у справі Української військової організації, репресували. Рятуючись від неминучого арешту, утекла до Криму з чужим паспортом сестра Миколи Платоновича – Алла. Вона зустрічалася з популярним сатириком Юрієм Вухналем, але в листопаді 1936-го його ув’язнили, а влітку 1937-го розстріляли. Коли відбулася розправа над Курбасом і пішов на той світ Хвильовий, Бажан був звинувачений у «відриві від радянської дійсності» та націоналізмі. Над ним, батьком і сестрою нависла загроза знищення. Залякали Бажана дві автокатастрофи, що сталися з ним одна за одною. Довелося у 1932 році писати поему «Смерть Гамлета» («Єдина велика і справжня є людяність//Ленінська людяність класових битв!»). «Бажан відчував, що й за ним ось-ось мають прийти. Зібрав речі про всяк випадок і… понад рік щоночі (!) спав у штанях, бо не хотів виглядати нещасним перед своїми екзекуторами – стояти в спідній білизні й безпомічно намацувати в темряві окуляри (він з дитинства недобачав). Наприкінці літа 1938-го Бажан упевнився, що інтуїція не зраджує його – він і справді стояв лише за крок до смерті». (зі спогадів Смолича) Сім років працював Бажан над перекладом «Витязя у тигровій шкурі», але догодив Сталіну. У січні 1939 року Миколу Бажана (з подачі Сталіна) замість очікуваного арешту нагородили орденом Леніна за переклад поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»… Про ці та інші цікаві факти біографії поета можна прочитати в статтях, які використали при підготовці заходу:

Антонюк Наталія – – -“Український поет, якого канонізував сталін”;

– Орел Майя “Микола Бажан. Орденоносець Сталіна, який зберіг у собі генія”;

Сомик Марта “ Микола Бажан: сходження на вершину, катастрофа і одужання”.

Бібліотекарка також навела цитату з книги “Письменник про письменників” (есей “Танець янгола і диявола”) українського письменника з Прикарпаття Степана Процюка Степан Процюк : “Він (Бажан) міг стати одним із найкращих поетів світу ХХ сторіччя. Монументальні словесні царства, високий інтелектуалізм, не надто характерний для багатьох поетів, глибоке і мистецьке володіння всіма шарами української лексики. Поезія Бажана навіть самим лексичним складом розбудовувала перевтомлену після Емських указів і Валуєвських циркулярів українську мову… Миколі Бажану, як поету з Божої ласки, неймовірно не поталанило із часом…». Так, не поталанило. Бо геній, якому відкрилися таємниці божественного й людського, був змушений оспівувати радянську владу, її вождів, дружбу українського і російського народів. Це все одно що примусити Паганіні грати на балалайці. Радянська влада не розстріляла Бажана, як Семенка чи Плужника. Вона по-єзуїтськи вихолощувала його талант, перетворювала на боввана з президій і міцно тримала за горло, щоб з нього виходили тільки цензуровані ноти. Так вона вбила поета в Тичині. Але з Бажаном не впоралася. Геній зберіг себе. Життя Миколи Бажана дійсно можна схарактеризувати як політ крізь бурю — від спроб піднести свій талант, зберегти його в найважчих умовах зовнішнього тиску та внутрішніх мук сумління і до яскравого розкриття в мить, коли він відчув більше свободи і досяг найвищої точки творчого злету. Біографія Бажана, як видається, може стати основою сценарію з драматургією, яка не залишить байдужим нікого — поет змінювався, долав випробування, перебував на межі життя і смерті та врешті залишився живим і написав свої найкращі тексти («Бо кожен наш розпач і кожен наш біль, пригаснувши, стане теплом» — писав Бажан на схилі літ). Та все ж за цим життєписом українського поета XX століття зі, здавалося б, непересічно щасливим фіналом, ховається багато трагізму людини, яка була змушена не раз чинити проти власної волі, вибирати з двох лих менше і роками шкодувати про свої вчинки або слова. Щоб краще зрозуміти постать Миколи Бажана, в рубриці “Книга дня” представили книгу літературознавиці та професорки Віри Агеєвої «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета». – Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – 496с. Біографічний текст складається з розмаїтого плетива цитат, спогадів близьких друзів, родичів і знайомих Миколи Бажана, відсилань до багатьох культурних та політичних явищ тієї доби, авторських міркувань. Це все дозволяє зануритися в той час, побачити його відбиток у важливих для поета містах, оселях, наче наблизитися і до самого Бажана, подивитися на нього очима Юрія Яновського, Павла Тичини, Максима Рильського, Олександра Довженка та інших близьких йому сучасників. Чимало уваги приділено змінам у творчих поглядах поета: якщо в юні роки Нік Бажан хотів відкинути минуле, то через кілька десятиліть Микола Бажан робитиме все можливе, щоб зберегти пам’ять про минуле і тих, кого він втратив за цей час. Розгорнутий і насичений подіями життєпис Бажана доповнено інтерпретаціями його поезій та розглядом тематичних домінант у збірках різних років — від «Будівель» і до віршів останніх років життя. Важливо й те, що були знайдені і висвітлені євангельські ремінісценції у текстах. Натхненний перекладами Райнера Марії Рільке, Фрідріха Гельдерліна, Ципріана Норвіда, шукаючи джерело тієї «життєдайної надії», Микола Бажан написав «Чотири оповідання про надію». Через їхню інтерпретацію Віра Агеєва розкриває Бажана як релігійного поета, що може змінити певні уявлення про нього, які існували у минулі десятиліття. Поява такої книжки про Миколу Бажана є досить вагомою, адже зробить повноту його біографії і творчості відомою широкому колу читачів. Бо ким він є для різних поколінь? Ті, хто народилися вже в роки незалежності, переважно не дізналися про його творчість у школі, бо в шкільну програму тексти Бажана включені не були (і сьогодні так само). Ми знали в школі його як діяча, який очолював редакцію «УРЕ» («Української радянської енциклопедії»), того, хто на високій посаді порушив питання про реабілітацію репресованих письменників, але не як поета такого майстерного рівня. Старше ж покоління, якщо і вивчало поезії Бажана, то не найкращі її зразки. Здається, що зараз потребує реабілітації постать самого Миколи Бажана. Як пише авторка «Візерунку на камені…», він був людиною, яка в ті часи заради життя воліла вибрати роль не придворного блазня, а радше міністра, бо це дозволило б йому хоч щось втілити в умовах системи. У Миколи Бажана є багато гріхів; у багатьох він покаявся, у деяких не міг покаятись, але гібридну війну він вів дуже гідно, і багато битв у цій війні виграв. Він зберіг собі життя зокрема завдяки тому, що проклав місток між Україною та Грузією у своїй перекладацькій роботі — і подарував нам «Витязя у тигровій шкурі» Шота Руставелі українською та низку інших перекладів з різних мов. Він зберіг життя — і спромігся видати не тільки «УРЕ», але й «Історію українського мистецтва» і «Шевченківський словник». Зберіг життя — і зміг на своїй посаді допомагати тим, хто цього потребував і відновлювати пам’ять про своїх ровесників, яких рано їхнього життя позбавили. Стояв пліч-о-пліч з шістдесятниками і став для них тим попередником з 20-х, який наче поєднав ці два покоління і тяглість творчої традиції. «Візерунок на камені…» розростається звивистими відступами, цитатами з різних джерел, ретроспекціями, згадками про майбутнє і тому передбачає уважного читача, який не загубить червону нитку подій життя Бажана у контексті перипетій цілої епохи. Особливо книжка здатна захопити тих, кого принаджують яскраві біографічні деталі та образи, а буде цікавою не лише для літературознавців, а й для широкого кола читачів, які готові відкрити для себе —вперше або наново — Миколу Бажана.

Дану книгу для читання можна взяти на Абонементі ЦБ (Короля Данила,16)

Відповідальна за проведення заходу : Кирста О.М.