Ювілейна посвята “Олександр Довженко –  трагічне життя та титанічна праця”

10.09.2019 о 13:00 на абонементі ЦБ (вул. К.Данила, 16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради,  ювілейною посвятою вшанували 125-ти річчя від дня народження О. П. Довженка (1894 – 1956), українського  кінорежисера, художника-графіка, письменника, громадського діяча, фундатора  національного кіно.

Бібліотекар коротко ознайомила присутніх з біографією  митця, підкресливши, що великий талант, яким володів Олександр Довженко, часом трапляється раз на сто років. Його письменницька і кінематографічна діяльність залишиться не лише в українській культурній історії, але й у світовій культурі. Майстерність його фільмів, боротьба проти режиму і оспівування українства назавжди відзначили Олександра Довженка як неповторного громадянина.  Дізнатися про нього більше користувачі бібліотеки змогли ознайомившись із інформаційно-літературним кейсом “У світ мистецтва та літератури прийшов із берегів Зачарованої Десни”, який містив 10 невідомих широкій аудиторії фактів з життя українського режисера та патріота.

Зокрема, сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-го – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашко, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

“Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже,більше не вміститься…”. (О. Довженко)

Навчання…,  а згодом – роки визвольної війни проти більшовиків у лавах УНР .Довженко декілька разів побував у полоні – у червоних та у поляків. Пережив чимало небезпек, навіть загрозу розстрілу.

Довженкознавець Сергій Тримбач вважає: «Довженко, як і чимала кількість українських інтелектуалів 20-років, вірив, що можна поєднати силу і міць більшовицької ідеї і українську натуру. Він, як і чимало ровесників, обпікшись на поразці українців у роки громадянської війни, зробив ставку на силу й на те, що ця сила більшовика допоможе воскресити Україну та українську культуру як таку. Він помилився».

Він вижив і побачив на власні очі роки Голодомору та репресій української інтелігенції. Майже всі, хто оточував Довженка були розстріляні, а ті, хто залишилися – були знищені морально. На його очах гинула Українська нація.

“Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мілліони втрат? А потім умру від горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, моя Україно, чужими людьми, і як каратимуть твоїх синів і дочок…”

Довженко вижив , але лишився знищеним радянською владою зсередини…

Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами “Звенигора “(1927), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори –” Україна в огні” (1943) і “Зачарована Десна” (1965). Геній, чий фільм “Земля” зірвав аншлаг на екранах у Нідерландах, Бельгії…

 Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.

Сам Довженко весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

Олександр Довженко — великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свого єднання з ними, а через них — з самим життям. «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», — так говорив про себе Олександр Петрович Довженко. Історія розсудила по-своєму: належить він тепер вічності, як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний геній українського народу.

Захід проведений  для широкого кола користувачів і найбільшою його ефективністю є слова: “Я ніколи не думала, що піду сьогодні із бібліотеки із книгою О.Довженка, але ви мене заінтригували” –  слова користувачки бібліотеки, яка взяла книгу О.Довженко “Вибрані твори”. В ній опублікована  кіноповість «Україна в огні», а також “Щоденники”.

Відповідальна за підготовку та проведення-Кирста О.М.