“Українець, якого треба пам’ятати”

Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сіто, і ранить до крові.
Василь Стефаник

“Поетом мужицької розпуки, селянським Бетховеном, півцем сілянської бідноти, співцем Гуцульщини, борцем проти соціального і національного гнету, володарем селянських душ називають Василя Стефаника”.
В.Яременко

7 грудня 1936 року помер український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик – Василь Стефаник. Ким був цей чоловік? Чому ми так мало знаємо про своїх краян?
Василь Семенович був сином багатих селян. З самого раннього дитинства майбутній письменник зазнавав різних утисків у школі з боку керівництва. І це зрозуміло, бо був українцем. А треба сказати, що у той час навчальна програма викладалася виключно німецькою і польською. 

Та попри все, Стефаник не втрачав духу, доля звела його з багатьма «розумами» землі Галицької. Серед його друзів були: Іван Семенюк (Марко Черемшина), Михайло Павлик, Іван Франко, Станіслав Пшибишевський, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Борис Грінченко.

Будучи сам вихідцем з простої родини Стефаник прагнув захистити селян, бо ж «мужика» переслідували «з усіх усюд». Те, ставлення, котре терпіли бідні люди з боку «панів» не могло не зачепити тонку душу молодого Василія. І от, у 1908 році він стає послом Австрійського парламенту від Галіції. 

Цікавим моментом із життя письменника є його відмова від пенсії, в знак протесту. Отримавши виплату, Стефаник пішов у банк і попросив видати гроші дрібними монетами. Письменник роздавав мідяки жебракам і просив помолитися за померлих від голоду українців. І от, 7 грудня 1936 року цього великого чоловіка не стало, похований у рідному селі.

До цієї дати, у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники, вул. Просвіти, 4) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради було підготовлено віртуальну виставку під назвою “Українець, якого треба пам’ятати” (85 років з дня смерті Василя Стефаника, 1871-1936, українського письменника та громадського діяча). Не зважаючи на ситуацію, що склалася, ми повинні не забувати про ці пам’ятні дати. Отож, коротенько цього дня було згадано цього «сина свого народу». І не просто «для треба», а насправді, було цікаво почути, що знає наша молодь про Стефаника. І на жаль, треба визнати, що невеликою кількістю інформації.
Вивчення в школах зводиться до одного-двох творів. У більшості він асоціюється з твором для ЗНО «Каміний хрест». Складно є говорити про людину, котра так багато зробила в своєму житті, бо це не просто розповідь про життя, не просто гарна тепла розмова за чашкою кави. Це співпережиття чогось більшого, чогось іншого, чогось, що дає певну науку.

Ми повинні пам’ятати людей, котрі справді докладали зусиль для розвитку нашої культури. Тих, котрі, незважаючи ні на що творили. Ті, котрі жили для інших.