«Сміх крізь сльози»

“Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто .знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”

Іван Франко

Багато хто з нас ще зі шкільної парти пригадує собі такі твори як: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля», «Сава Чалий». На уроках української літератури нам не одноразово називали ім’я корифея українського театру – Івана Карпенка-Карого. Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру. Але яким же був насправді цей визначний культурний діяч ХІХ ст. ? І що ми про нього знаємо?

Згадуючи пам’ять про цю велику творчу особистість, Івана Карпенка-Карого і з нагоди 175 річчя з дня його народження, 29 вересня у бібліотеці-філії №11(с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбулася літературний портрет «Сміх крізь сльози».

Справжнє його ім’я – Іван Тобілевич. Цікавим фактом є його псевдонім, котрий був створений як поєднання батькового імені Карпо і прізвища літературного персонажа Гната Карого із п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Прадід Івана Тобілевича Семен, дід Адам і батько Карпо походили з містечка Турія (тепер Черкаської області), де мали власну землю, але згодом збідніли, тож згодом Карпо Тобілевич змушений був працювати управителем чужих маєтків.

Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска. А пізніше — канцеляристом міської управи.

1864 — пішов на службу у повітовий суді. А вже у 1865 переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. Цікаво, що Іван Карпович був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті. Однак, суха інформація у штатному формулярі свідчила, що переконання чиновника «вступили в суперечність із його службовим становищем». Івана Тобілевича звільнили з роботи. Та робота чиновника не перетворила Івана Карповича на запеклого канцеляриста. У Малій Висці і Бобринці він багато читав і навіть заснував аматорський гурток для того, щоб прибуток від вистав ішов на пожертвування бідним людям.

Та разом із тим починаються переслідування. Помирають його мати, дружина Надія і старша дочка Ганна. А він сам, як не благонадійний, змушений був виїхати у Новочеркаськ.

У 1881 вдруге одружився із Софією Дітковською. Саме Софія пізніше видасть легендарну збірку «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади». Та все життя буде популяризувати творчість її чоловіка та інших корифеїв українського театру. Цікавим було те, що молодша на 15 років Софія сама освідчилась сорокарічному Тобілевичу на що спочатку отримала відмову.

В 1900 році Іван Карпенко-Карий написав комедію «Хазяїн». Передова літературна критика оцінила твір як одне з найвидатніших явищ в українській драматургії другої половини XIX століття. А Іван Франко відзначив велику мистецьку цінність комедії та пророкував їй сценічну довговічність.

Творча спадщина Карпенка-Карого особливо багата на комедії. В них письменник прагнув порушувати злободенні питання життя, засобами сміху стверджувати прогресивні суспільні тенденції. У своїх творах він розвинув і продовжив традиції народності, реалізму, закладені у драмах Котляревського та Шевченка.

І нехай постать одного із основоположників нового українського театру надихає кожного на все нові ідеї і прагнення до кращого, вищого, ідеального