Година пам’яті “Богдан Лепкий: крізь терни долі — до світового визнання”

Коли шукаємо в нашій історії конкретні й повчальні дороговкази, які вказували б правильний і праведний шлях для українців сьогоднішніх, найчастіше звертаємося до постатей видатних письменників, яких так щедро дарував Україні Господь і які високо підносилися на світові висоти інтелекту.

Серед них бачимо численні постаті українських письменників, які далеко випереджували сучасних їм світочів інших народів, інших культур. Та чи завжди українці вміли їх достойно цінувати? І чи належно оцінюємо їх тепер ми, чи й далі, страждаючи якимось комплексом власної меншовартості, не помічаємо велетів духу, посланих Україні самим Богом?
21 липня 2021 року працівники абонементу ЦБ (вул. К. Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради підготували годину пам’яті “Богдан Лепкий: крізь терни долі — до світового визнання”, звертаючи увагу користувачів до постаті, що представляє надзвичайно потужний інтелект, постаті, якою може гордитися кожен українець, постаті, і якій 21.07.2021 відзначаємо 80 років з дня смерті, постаті  Богдана Лепкого (09.11.1872 -21.07.1941) — українського письменника, поета-лірика і новеліста.

Це – вельми багатогранна особистість, оскільки він – поет і письменник, художник і мистецтвознавець, дослідник літературних процесів і перекладач, автор текстів численних музичних творів і теоретик феномену Українського Січового Стрілецтва, видатний педагог і активний громадський діяч. Отакими є іпостасі цього видатного українця, ім’я і твори якого в совєтські часи були строго заборонені, і в наш час це ім’я надто мало згадується й недостатньо пошановується. А це – величний зразок українського інтелекту й гідної постави українця-патріота. Ім’я його – Богдан Лепкий.
Бібліотекарка підкреслила, що з Божої ласки, Богдан Лепкий успадкував від родичів великі здібності й таланти, які невтомно розвивав і гідно тим примножував славу України.

Надзвичайна працьовитість і працездатність Богдана Лепкого та його грандіозні доробки вражають. Будучи гімназистом, Богдан співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського і в бережанському хорі “Боян”. Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. І багато малював, навчаючись малярства у Юліана Панькевича, намалював багато портретів родичів та відомих людей, окремі з цих робіт висіли в гімназійних класах. Він напружено працював професійно й творчо, здав іспити на професора гімназії, став доцентом “виділових курсів” для вдосконалення кваліфікації вчителів, одна за одною появляються його численні книги оповідань і літературознавчих досліджень. Творчі інтереси його були дуже широкими, а твори його відзначалися досконалістю. Їх починають перекладати різними мовами. Вагомою є праця Богдана Лепкого в галузі літературознавчих досліджень. Мабуть, немає такої сторінки історії нашої літератури, яка була б поза увагою письменника, – починаючи від обрядових пісень українського фольклору та “Слова о полку Ігоревім” до творчості його сучасників. Його перу належать “Начерк історії української літератури”, дослідження творчості І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І.Франка, які ставлять його на одне з чільних місць в українському літературознавстві першої половини ХХ століття. На слова поезій Б.Лепкого написали музику до солоспівів і хорових композицій Лев Лепкий (його теж талановитий брат), В.Барвінський, М.Гайворонський, В.Балтарович, Н.Нижанківський, Д.Січинський, Б.Кудрик, О.Бобикевич, Я.Ярославенко, Ф.Колесса, С.Людкевич, А.Рудницький, І.Соневицький, В.Подуфалий, Я.Мазурак та ін.
Подив і захоплення викликають багатющі доробки Богдана Лепкого  в прозі й поезії, в літературознавчих і мистецтвознавчих дослідженнях, в численних перекладах і різножанровій малярській спадщині. У всій своїй багатогранній діяльності Богдан Лепкий насамперед – видатний і вельми плодотворний письменник. Найбільш вагомими для нащадків є плоди його літературної творчості, його натхненне, правдиве й щире слово. На початку минулого століття Богдан Лепкий був одним із найбільш відомих і шанованих на західноукраїнських землях і в європейській діаспорі майстрів слова. Його твори відразу після публікації знаходили щирий відгук у серцях численних читачів.
У прозових творах письменника проявляється гострий аналітичний розум і глибокий психологізм. Проза Богдана Лепкого засвідчує досконале знання історії України, справедливий і чесний аналіз ментальності українців, тверезу оцінку суспільних процесів, а головне – щиру любов до України та її люду.
Значну частину творчості письменника становлять твори на історичну тематику. Його історичні твори спираються на вивчення історичних джерел, пам’яток давньоруської писемності. Для прикладу: його перекладові “Слова о полку Ігоревім” польською та українською мовами передувала кропітка дослідницька робота, яка згодом відбилася і в художніх творах – циклі “Слідами Ігоря”, оповіданні “Каяла”.
Найбільший успіх випав на долю історичних творів Богдана Лепкого: трилогії “Мазепа”, повістей “Вадим” (1930) та “Крутіж” (1941).
Монументальні твори Богдана Лепкого, присвячені постаті гетьмана Івана Мазепи традиційно називають трилогією, тому що вони за попереднім задумом автора мали складатися з трьох частин. Проте в процесі роботи цей задум розрісся, і письменник вже планував дев’ять томів цієї епопеї, чого, однак не встиг здійснити.
Трилогія “Мазепа” становила 6 томів (“Мотря” в 2 томах, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава” в 2 томах). Після неї була написана повість “З-під Полтави до Бендер”, в якій головним героєм є гетьман Пилип Орлик. Першу частину цієї повісті Богдан Лепкий завершив незадовго до смерті, але видана вона була його братом Левком лише в 1955 році у Нью-Йорку. При тому Левко Лепкий сам дописав загублений кінець рукопису. Другу частину “З-під Полтави до Бендер” та наступний, завершальний том про Войнаровського письменник не встиг здійснити, що є значною втратою для української літератури й культури взагалі.

Об’єм доробку Лепкого-письменника вражає. За кількістю написаного Богдан Лепкий поступається в українській літературі тільки Іванові Франку. Загалом творча спадщина письменника складає понад 80 власних книг, у т.ч. цикл романів “Мазепа”, повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Він – упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Богдана Лепкого становить до тисячі позицій.
Твори Богдана Лепкого надзвичайно зворушливі та сумовиті, як і життя рідного народу, як доля України, над якою щиро вболівав. Це він сам визнає у поетичних рядках:

Життя, мов скрипку музикант,
Строїло все мене, –
Сумний мій спів, товаришу,
Бо все кругом сумне…

Вірш “Журавлі” (“Видиш, брате мій”), написаний 1910 року, до якого музику написав його брат Лев Лепкий, став широко відомою народною піснею. У кілька строф про осінній відліт журавлів поет зумів вкласти таку щиру гаму переживань і настроїв, що багато людей сприйняли це як вияв своїх почуттів (і галичани, що покидали рідну землю в пошуках кращої долі, і січові стрільці, що вирушали боронити рідну землю, і багато наступних поколінь…). На музику покладено й багато інших творів Богдана Лепкого.
У поезіях Богдана Лепкого знаходимо відгук на всі явища й події народного життя, що засвідчує його близькість до народу. А ніжність і чистота, легкість і прозорість його поезії засвідчують м’якість, чутливість і лагідність його натури. Поезія Богдана Лепкого є дзеркалом його чистої й щирої  душі.
Прикро, що рік за роком тихо й непомітно минають роковини від дня  смерті цього полум’яного трибуна українського духу… А слова його так гаряче й пророче звертаються до нас! Прислухаймося хоча б до таких слів із поетової мініатюри “Кидаю слова”:
“Бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу, щоб збудився малий і великий, щоб до праці метнувся усякий, щоб не було на рятунок пізно, – бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу! Гать будуйте кріпку і високу, щоб нас море грізне не залляло, щоби ми у багні не застрягли, та щоб внуки дідів не прокляли, що не вміли краю боронити: – гать будуйте кріпку і високу! І я на тую гать кидаю свою пайку, дрібні слова…”
Тож приймімо, нарешті, слова великого українця до своїх сердець, до своїх умів! Вони дуже доречні в наш час!
захід підготовлено і проведено для широкого кола користувачів.

Відповідальна: Кирста О.М.