Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників. Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави) Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову. 9 жовтня 1963 року в Запоріжжі народився український поет, письменник Павло Вольвач.

Закінчив Запорізький університет за фахом «журналістика». Працював, зокрема, на Запорізькому обласному телебаченні та, після переїзду до Києва в 1999-му, в українській службі Радіо Свобода. Автор збірок віршів «Марґінес», «Кров зухвала», «Південний Схід», «Бруки і стерні», «Тривання подорожі», «Триб», «Вірші на розі», «Судинна пошта», «У Києві», романів «Кляса», «Хрещатик-плаза» і «Сни неофіта». Твори перекладалися турецькою, польською, македонською, російською та іншими мовами. Член Українського ПЕН-центру. Від 2012 працює на Українському радіо. Колумніст журналу «Країна». «Павло Вольвач на початок 2000-х залишався одним із найцікавіших українських поетів покоління 90-х. Виразна національна туга зі сталевими нотами-закликами до пробудження; урбаністична складова, що по-новому зазвучала у віршах із південноукраїнськими реаліями; інтимна тематика з виразною іронічно-ностальгійною нотою. Якась особлива вольвачівська інтонація вірша.», – пише про творчість Вольвача літературний критик Євген Баран. Павло Вольвач – поет-урбаніст, в його поезіях вчувається гул індустріального міста та людська самотність, яка живе на міських вулицях. «Всі мої вірші з Південного Сходу. І сам я звідти… Полини, будяки, а вдалині – хутро димів над заводськими трубами. Кисень моїх віршів і мій світ…» – так говорить про свої поезії сам автор. А далі тримайте кілька гарних поезій іменинника:

Там, де Південь
Слід авійона. Яблука красні.
Й небо колонне… Барвами францій
повниться погляд, спускаючись вниз.

Школа вже вчить. Умлівають обіди.
Кріп у борщі і сметана – сусіди –
в барви, такі італійські, злились.

Вишні й горіх, виноград на заборі
порох доріг, що доводять до моря
знають напам’ять – та вже перекур…

Злото розкидано. Змащено. Звощено.
Жовто-блакитний ловить над площею
в тиші поштовій сни префектур.

Є. І зникає. І знову повернеться.
Ніжно торкає полотнище вересня
щоку твою – таку теплу – мою…

Так нам розчинно між сяйвами дéщиць,
так безпричинно – і щастя, і ще щось…
Не називаю – злякати боюсь…
Шосейка щось крізь рідний вітер свисне
і кане в осінь, тиху і глибоку.
А навкруги – шорстка моя дідизна.
Махновщина на всі чотири боки.

***
Приземиста. Притихла. Спорожніла.
Лиш сонях он, чорніє, ніби циган.
І замашні шаблí ростуть із тіла,
і щемної брови нестерпний вигин

розвіявся, як теплі пасма кави,
як мокрий брук. Я в них уже не вірю.
І борозну кладуть у небі гави
грудками чорними – на сірім.

Змарнілі предки підуть борозною,
легенько наступаючи на груддя.
Над соняхом, над полем, наді мною…
І тугу переорють мені в грудях.
Бажаємо вам золотої осені, запашної кави та вражаючих книжкових відкриттів! Чекаємо вас у бібліотечному культкафе «Під палітуркою».