24 Лютого 2026
Героїчний спомин «Нескорена Україна» (До річниці повномасштабного вторгнення)
24 лютого 2022 року — день, який для кожного українця та українки став переломним і запам’ятався назавжди. Ми прокинулися на світанку під звуки вибухів і тривожні повідомлення, що почалося повномасштабне вторгнення рф.
24 лютого 2026 року минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Чотири роки опору та відваги, за які наша вітчизна втратила тисячі військових. Серед них понад дві сотні людей літератури, – письменники, перекладачі, поети, редактори, видавці, есеїсти, літературознавці, бібліотекарі та промоутери книжкової справи.
Вшановуючи пам’ять полеглих патріотів-літераторів, ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, 24 лютого провели героїчний спомин “Нескорена Україна”
Ми згадували воїнів, поетів, письменників, що загинули захищаючи Україну на полі бою, знайомили наших читачів з їхнім творчим доробком, розповідали про їхні військові подвиги та мирне життя.
Рівнянин Максим “Далі” Кривцов – звитяжний воїн і талановитий поет, який загинув разом зі своїм котом 7 січня 2024 року, 33-річний тернополянин Михайло “Небо” Микусь – автор збірки поезій “Всесвіт тисячі мрій”, військовий 5 окремої штурмової бригади.
Вшановуємо пам’ять полеглих ми зазвичай у спеціальних для того місцях, вони так і звуться – місця пам’яті. Музеї, меморіали, поховання. “Місцями пам’яті” загиблих літераторів є їхні книжки та поезії та проза яким ми можемо вклонитися і понести далі знання про цих авторів.
Ми знайомилися з тими письменниками, які пишуть про цю війну, зокрема, Артур Дронь – письменник і ветеран, що написав збірку «Гемінґвей нічого не знає». У 23 роки Артур має три роки служби в піхоті, пережив втрату побратимів і важкі поранення. Попри це письмо стало його справою життя і способом осмислення досвіду. Книга складається з коротких прямих новел про фронтовий досвід автора, де повторюються мотиви втрат, віри, дружби й виживання. Оповіді ведуть від імені очевидця і не дають простих відповідей, читач отримує фрагменти життя під обстрілами, згадки про реальні населені пункти, роздуми про ціну служби й про те, як почуття тримають людей разом.
Олександр Михед почав писати цю книжку у перший день широкомасштабного вторгнення на восьмому році російсько-української війни.
Олександр Михед “Позивний для Йова. Хроніка вторгнення”. Письменник зібрав й виклав думки багатьох українців протягом першого року вторгнення. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку пам’ять матиме наступне покоління? Врешті – хто кожен із нас у цій війні? Війна породила феномен нової української літератури, яка осмислює, рефлексує та реалістично змальовує жорстку воєнну реальність.
Дякуємо неймовірним Збройним Силам України за можливість жити, читати книжки, працювати, говорити про важливе та ділитися думками. Слава Україні! Слава ЗСУ! Та вічна слава тим, хто віддав своє життя за нашу країну.
24 Лютого 2026
«Пам’яті загиблих земляків »: платформа скорботи
«Схилися наді мною, капелане, Прости усе, що Бог іще не встиг. Я з тих, без кого вічність не настане. Я з тих, всечесний отче, я із тих…»
Богдан Томенчук
24 лютого, в день повномасштабного вторгнення росії в Україну, Центральна бібліотека для дітей (вул. Степана Бандери, 8) централізованої бібліотечної системи департаменту культури Івано-Франківської міської ради відкрила платформу скорботи «Пам’яті загиблих земляків»
Сьогодні ми згадуємо тих, хто мали честь бути оборонцями свої країни, хто кинув усі свої мирні справи та взяв до рук зброю.
Чотири роки українці мужньо виборюють своє право на свободу та незалежність. Дата 24 лютого 2022 року чорним птахом зринає у нашій пам’яті. Це день, коли життя поділилось на до і після. Це день, коли зранку всю Україну розбудили вибухи ракет і згуртувала пісня «Ой у лузі червона калина похилилася…» Війна стала частиною нашого життя, вона принесла нам багато страждань, але не лише біль, а й силу тих, хто її пережив.
Ми згадуємо сьогодні тих, на кого необхідно рівнятися нам. Тих, хто йшов назустріч ворогу, і лиш любов одна піднімала кожного назустріч кулі. Любов до життя, до родини, до дітей і України.
Якими вони були до війни? Їх інтереси, життя, відчуття у роботі й вдома. Ми згадуємо їх сьогодні їхніми голосами, і відтак вони продовжують жити в нашій пам’яті. «Пам’яті загиблих земляків»: платформа пам’яті говорить голосами героїв.
Максим Руденок, Василь Гуцуляк, Павло Панфілов, Тарас Стахів, Віталій Мерінов, Святослав Кондрат, Назар Лугарєв, Олег Койляк, Дмитро Коцюбайло…
Сьогодні згадуємо звитяжців-земляків, які віддали за Україну своє життя. Вони, маючи професії, зовсім не пов’язані з військовою справою, у час найбільшої небезпеки для України відклали все, щоб боронити рідну землю від загарбника. Вони точно знали, у якій країні хочуть жити, яким хочуть бачити своє майбутнє.
Учасники заходу стали голосами полеглих бійців, розповідаючи про їх життя до війни. Красиві, мужні, усміхнені, добрі, толерантні, мотивовані до знань і розвитку, глибоко патріотичні – такими вони житимуть в нашій пам’яті.
Учасники заходу ознайомилися з книжкою Ірини Чмелик та Ольги Деркачової «Звитяжці», біля платформи пам’яті «Пам’яті загиблих земляків» читали вірші Богдана Томенчука, Ольги Деркачової.
Сьогодні, в день духовної єдності та молитви за перемогу, захисту воїнів і відновлення держави, згадуємо і молимось за тих, хто віддав найцінніше — власне життя у боротьбі за волю України.
Герої не вмирають!
Віримо в перемогу! Робимо все для перемоги!
24 Лютого 2026
Лесині читання «Горить зоря її поезії над рідним краєм»
24 Лютого 2026
Літературна вітрина «Нескорена українська душа»
155 років тому народилася в сім’ї Косачів дочка Лариса, щоб стати для світу Лесею Українкою. Своєю винятковістю і своєю звичайністю – усім вона дорога для нас. Лариса Косач – справжнє ім’я поетеси, писала під псевдонімом Леся Українка. Псевдонім був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Знаючи, що життя в неї буде тяжке і, можливо, коротке, вона вирішила йти тільки вперед, з оптимістичною вірою в майбутнє.
Леся Українка прожила коротке життя, та залишила нам великий спадок, її твори складають 12 томів. Це вірші, поеми, драми, переклади, казки, багато творів з життя інших народів. Леся Українка любила життя, любила все радісне і прекрасне в ньому і цю любов заповіла нам. А ще вона любила рідну Україну і служила їй своїм палким словом.
24 лютого в бібліотеці-філії №2 МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбулась літературна вітрина: «Нескорена українська душа» (до 155-річчя від Дня народження Лесі Українки). Читачі з цікавістю слухали розповідь бібліотекаря про славну письменницю, читали вірші, переглянули літературу біля виставки «Велична і сильна духом».
24 Лютого 2026
Поетична година «Ну що б, здавалося, слова…»
Міжнародний день рідної мови відзначається щороку 21 лютого. Свято було проголошене ЮНЕСКО у 1999 році з метою збереження мовного різноманіття та підтримки багатомовності у світі. Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь.
23 лютого 2026 року в читальному залі ЦБ (вул. П. Орлика, 5) Департаменту культури Івано-Франківської міської бібліотеки відбулася поетична година «Ну що б, здавалося, слова…». Відвідувачам бібліотеки була запропонована виставка патріотичної літератури «О, слово рідне! України слава». Присутні з інтересом цікавилися книгами та ознайомлювалися із поданою бібліотекарями інформацією про нашу рідну мову, цікавими виявились для них і статті, представленні на виставці.
Відеочитання віршів — це сучасна та креативна форма відзначення Міжнародного дня рідної мови, вони об’єднують учасників, допомагають відчути красу слова й підкреслюють значення рідної мови як духовного скарбу народу. Бібліотекарі читального залу, в рамках відзначення Міжнародного дня рідної мови, записали відеочитання віршів про українську мову. Метою читань стала популяризація української мови, формування мовної культури та виховання поваги до духовної спадщини українського народу. Відеочитання стали вагомим внеском у популяризацію українського слова та ствердили важливість збереження і розвитку рідної мови як невід’ємної складової національної культури й духовності.