14 травня в бібліотеці-філії №20 села Добровляни відбулися натхненні літературні читання під назвою «Рік з Франком». Цей захід ще раз довів, що постать Каменяра виходить далеко за межі шкільних підручників і залишається живою частиною нашого сьогодення. У кожному прочитаному рядку відчувався відгомін нашої спільної боротьби за право бути вільними на своїй землі. Творчість Франка стала для присутніх дзеркалом, у якому відображається незламність українського духу та щира любов до рідного слова. Спільні читання об’єднали громаду довкола вічних істин, які допомагають нам триматися у найважчі часи. Ми відчули, що Франко — це про кожного з нас, про нашу силу та віру в переможне майбутнє.

14 травня 2026 року з  нагоди 155-річниці від дня народження Василя Стефаника та задля популяризації його творчої спадщини бібліотекарі бібліотеки-філії №3 підготували та провели літературний портрет “Кленові листки Василя Стефаника”. 

Бібліотекарка розповіла про життя та творчість видатного новеліста, громадського діяча. Присутні дізналися  цікаві факти з життя письменника.

1. У 1871 році, коли народився Василь Стефаник, у Русові народилося 72 дитини, 15 з них померло не доживши й року. Василь Стефаник був 33 новонародженим.
2. Мати Оксана зимовими вечорами пряла кужіль і співала ще свої дівочі пісні. Василько слухав, і йому було сумно за маминими молодими літами. Йому завжди було тепло і затишно біля матері.
3. Із сестрою Марією у дитинстві пас  вівці в полі. Сестра вишивала рукав до сорочки узором, що в Русові зветься «фасолькою», червоними і чорними нитками. Малий Василь мусів завертати вівці. Марія співала, а він бігав і кричав, щоб собі виробити голос, але співаком не став. А коли в товаристві співали, то він тільки слухав.
4. Радісним спогадом з дитинства був святий вечір, коли вони з сестрою Марією чекали колядників. 
5. У школі потерпав від булінгу. З нього знущалися учні та вчителі через те, що він був із селянської сім’ї, байдуже, що заможної. Ось як описував Стефаник шкільні роки: «не одну сльозу… зрібним рукавом обтирав». Попри глум він успішно здав іспити і вступив до університету.
6. Міг стати лікарем. Стефаник навчався на медичному факультеті Ягеллонського Університету в Кракові. Але замість зосередженого студіювання книжок з медицини, він надав перевагу літературному та громадському життю Кракова. «Вийшло діло без пуття», – писав письменник.
7. Особливою пристрастю було купання в холодній воді. На канікули приходив до товариша в село, що лежить над Прутом, і цілими днями висиджував у зимній воді; вигріватися на сонці не любив.
8. Коли  він перейшов жити до Русова, тато дав йому 13 морґів поля. А всього у письменника було 18 морґів.
9. Василь Стефаник був дуже точний. Сніданок у нього був о 9:00 годині, обід – о 13:00, а вечеря о 19:00. Якщо його хлопці були в читальні і запізнювалися на вечерю, то мусіли бігти, щоб встигнути точно на 19:00.
10. Був послом до австрійського парламенту. У 1908 році селяни обирають Стефаника послом від радикальної партії до австрійського парламенту, де він понад 10 років захищав права селян. Стефаник жодного разу не виступав у парламенті – політики здавалися йому нікчемними пустословами. Але Стефаник любив виступати з промовами на народних вічах. Коли керівництво Радикальної партії заявили про прихильність до соціалістичної ідеології – залишає цю політичну силу. Письменник був делегатом ЗУНР на історичному підписанні Акта Злуки 22 січня 1919 року.
11. Мав «літературний» роман з Ольгою Кобилянською. Стефаник і Кобилянська поважали одне одного, завжди спілкувалися на рівних. Ходили чутки, що у них роман. Але ймовірніше, що їхні почуття обмежувалися палким листуванням, що нагадує справжнісінький любовний роман. Чуттєвий, пристрасний та з елементами еротизму.
12. Його іменем названа регіональна премія – найвища в Івано-Франківській області відзнака в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики, що присуджується місцевим авторам, названа іменем Стефаника. Для користувачів бібліотеки була оформлена книжкова виставка “Кленові листки Василя Стефаника”. А також бібліотекарка рекомендувала твори про видатного новеліста. Присутні на заході читали уривки з творів та листів письменника.

«Я робив, що міг. Перетоплював це мужицьке слово, яке мав біля себе, аж пальці мені викручувались з болю… І все, що я писав, мені боліло», – так описував свій творчий процес Василь Стефаник, видатний  український письменник-новеліст (1871-1936).

З нагоди 155 роковин від Дня народження цього унікального письменника в бібліотеці-філії №14 (вул. Олександра Довженка, 12) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради 14 травня відбувся захід – літературний портрет “”Василь Стефаник в творах і спогадах”. Він написав всього 72 новели, видав 6 книг, але увійшов в історію літератури як визначний український письменник, твори якого перекладені на понад 20 мов світу. Для ознайомлення з творчістю нашого земляка пропонуємо зібрання творів В. Стефаника у 3 томах у 4-х книгах від івано-франківського видавництва Місто НВ, 2020. Це новели, листи, рецензії, переклади, а в 3 томі – репринтні видання прижиттєвих збірок прози письменника в хронологічному порядку. Спогади про В. Стефаника його сучасників та рідних, зокрема наймолодшого сина Юрія Стефаника, створюють у читача образ живої людини в побуті, творчості, громадському житті. А романізовані біографії: С. Процюка “Троянда ритуального болю”, Р. Піхманця “В своїм царстві…” та Р. Горака “Василь Стефаник. Біографія” відтворюють психологічний портрет людини, що пройшла шлях від селянського сина до відомого письменника, депутата австрійського парламенту та отримала загальне визнання. 

   14 травня 2026року у бібліотеці-філії №10 (с. Вовчинець вул.Вовчинецька,35 )  МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради відбувся літературний портрет «Величне слово Василя Стефаника» присвячений творчості видатного майстра української новели.

Постать Стефаника – це символ незламного духу та глибокого болю за долю рідного народу. Бібліотекар розкрила перед присутніми глибину «Стефанівської новели», яка лаконізмом приховує цілі океани людських переживань. Під час розмови присутні дізналися про особливості  письменника – його вміння кількома реченнями передати трагедію всього життя. Особливу увагу приділили темі еміграції в новелі  “Камінний хрест”, яка залишається болючою та актуальною для українців і сьогодні. Також до уваги присутніх була підготовлена книжкова викладка, на якій були представлені книги про творчість письменника.

 Захід завершився щирою дискусією, але величне слово Василя Стефаника продовжує звучати в стінах нашої бібліотеки. Воно нагадує нам, що справжня література не має терміну придатності, бо вона про головне – про людську душу, яка вміє страждати, любити й залишатися вірною своєму корінню.

Запрошуємо кожного відкрити для себе свого Стефаника – письменника, який навчив світ відчувати біль і силу українського серця.

  14 травня  2026 року, о 12:00 годині, працівники   бібліотеки-філії №4 (вул. Євгена Коновальця, 132-А) Департаменту культури Івано-Франківської міської ради, підготували і провели палітру ювілейних дат «Літописець долі народної», який присвячений 155-річчю з дня народження В. Стефаника.

  Бібліотекар розповіла, про життя та творчість В. Стефаника.  Васи́ль Семе́нович Стефа́ник — український письменник, майстер новели, громадський діяч, політик.   Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань та переживань. У творах письменника немає авторських роз’яснень та тлумачень, говорять, роздумують самі персонажі. Тому його твори побудовані на монологах та діалогах. Він прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо. Його твори  глибоколіричні, що порівнюють їх із народною піснею. Творчість В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького, часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».

   А також,  відбулися цікаві обговорення  творів письменника та коротка інформація про його новели.

  Всіх присутні змогли більш детально ознайомитися з книжковою поличкою «Палітра ювілейних дат».  Виставка вміщує літературу, що висвітлює життєвий і творчий шлях письменника, його  твори.