14 січня наша християнська спільнотність спогадує одразу дві величних події. Це найменування ГНІХ. А також згадує одного із старців християнства – Василія Кападокійського, прозваного Великим. 

Власне, великим він був названий за свою довголітню невтомну працю над збереженням християнства. Тож і не дивно, що у процесі свого багаторічного служіння вищим ідеалам віри і моралі, цей чоловік зумів зібрати у своїх трактатах багато розумних і практичних порад та багатьох філософських тверджень. Його чіткі, побудовані на зрозумілому для кожного підході і до сьогоднішнього дня є дороговказами у багатьох життєвих ситуаціях. 

Цікаво, що пам’ять святого Східні християни вшановують 1 січня за григоріанським і новоюліанським календарями, деякі 14 січня за юліанським календарем; 2 січня — Західні християни. А також 30 січня за григоріанським і новоюліанським і 12 лютого за юліанським календарем — на свято Собору трьох святителів.

Іншим, важливим моментом є празник найменування Ісуса. Чому? Бо власне в цей день вперше він був прийнятий юдеями як звичайний чоловік. Але з тією відмінністю, що був признаний одним із служителів справжнім богом. Цей момент як раз і описується у одній із пісень на вечірньому богослужінні під назвою «пісня Симеона». 

Отож, у сам день цих двох великих християнських свят (14.01) у бібліотеці-філії №11 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася хвилинка цікавої інформації під назвою «Великий вчитель віри і моралі» (14.01-Василія Великого/Новий рік за Юліанським Стилем), на котрій бібліотекар у дуже короткій і стислій формі розповідав про життя великого християнського світила сходу – Василія. Не можна було тут оминути й історії пов’язаної із другим але по значенню першим празником, котрий власне і відкриває шлях нової ери. Окрім іншого, було також згадано і про різні народні і не дуже звичаї, традиції, догадки та ін.. 

І хоча у наш складний і не простий час існує багато підмінних понять та пам’ять про Істину живе і надихає все нових і нових послідовників. Віримо, що у своїх гоміліях, Василій Великий залишив нам ключ до справжньої радості, котрої не зможе позбавити жоден тиран чи вбивця. 

Щороку, 4 жовтня згадується всесвітній день тварин. Для чого це потрібно? Навіщо цей десь? 

Для початку згадаємо історію заснування цього дня, котра сягає ще далекого 1925 року, коли його організував у Берліні німецький письменник і зоозахисник Генріх Ціммерманн. Та робив він це у березні. А вже 1931 році було ухвалено проводити це свято саме 4 жовтня. І не випадково. Адже, 3 жовтня помер Франциск Ассізький, католицький святий. Саме його вважають покровителем тварин. Бо ж і справді він умів знаходити з чотириногими спільну мову.

Тож у цей день у бібліотеці-філії №11 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради було проведено урок доброти під назвою «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». 

У спілкуванні з присутніми бібліотекар спочатку коротко розповів про особливість та історію даного дня. А також звернув увагу на те, що щогодини зі світу щезають 3 види тварин. А сумна статистика вказує, що за 25 останніх років біологічне різноманіття Землі скоротилося більш ніж на третину. Крім того, було обрано для перегляду відео про одну зі свійських тварин. 

Позитивно, кожен, з присутніх зумів побачити в такому святі добру нагоду задуматися над своїм ставленням як до домашніх улюбленців. Так і до природи в цілому.  

Тож, віримо, що вже ж таки ми зуміємо порозумітися з матінкою-природою. Зуміємо осмислити своє місце серед усього живого. І справді усі стануть для нас чимось більшим аніж просто шкуркою, м’ясом, молоком. 

Багато хто з нас згадує ще зі школи оці рядки:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.

Так починається твір Івана Котляревського «Енеїда». Твір, котрий змінив спосіб сприйняття українського духу. Твір, котрий змусив інакше поглянути на нашу минувшину. І разом із тим сьогодення. Бо він такій легкій, казковій формі передає не лише певні історичні моменти нашого минулого. Але й дає відповідь чому так вийшло. І це не дивно, бо ж автор «Енеїди» був сучасником багатьох з тих подій, котрі під різними образами описані в творі. 

Варто звернути увагу на глибину думки і весь спектр образів героїв твору. Таке може давати лише та мова, котра несе в собі всю глибину і всю площину людського у своїх словах, виразах. Тож і не дивно, що цей перший твір написаний розмовною мовою став чимось набагато більшим аніж просто класика.

Тож згадуючи цей твір, маємо згадати і те, що рівно 180 років тому він вперше побачив світ. Тож у бібліотеці-філії № 11 (с.Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради у цей день згадували Івана Котляревського і його геніальний твір інформаційною хвилинкою під назвою “Енеїда Котляревського: витоки національного відродження” (28.09 – 180 років від дня виходу в світ (1842) у Харкові першого повного видання поеми І.П.Котляревського «Енеїда»).

Перш за все бібліотекар розповів кілька слів про особу самого автора. Згадувалися різні моменти із життя. І власне в цьому ракурсі їхнє відображення і разом шукали у знаменитому творі. Потім перешли до самого твору, перед тим пригадуючи собі близькі події, котрі відбувалися з нашої історії. Також не можна оминути таку особливу річ як запитання по твору. Бо ж не важливо скільки тобі років і коли ти це читав. Якщо тобі зайшло(а мало би) то значить пам’ятати будеш до самої смерті. 

Тож нехай герої «Енеїди» згадуються як добрий приклад вірності, чистоти і честі. А бажання читати не пропадає ні в якому віці.

Мир. Таке коротке і таке велике слово. Мир. Його шукають. Про нього говорять. Ним прикриваються. І кожен розуміє по-своєму це багатогранне слово.

Юдеї вітаються словами «Шалом» що значить «мир». Мусульмани використовують у своєму вітанні слово «Салам», котре теж означає мир. Тобто, люди вітаються бажаючи одне одному миру. І разом із тим прикликають його до своїх осель і душ.

Для кожного справжнього християнина мир, це не просто магічне слово. Це жива і діяльна присутність самого Бога. За деякими філософськими роздумами це слово і є означенням Божого імені. Бо ж присутність миру означає любов, спокій, блаженство. 

У цей важкий час, мир для кожного з нас є чимось далеким і неосяжним. Він стає втраченим і надто ілюзорним для нашого сприйняття. Та попри все маємо вірити, що він є діяльним тут і зараз. І як би це не було дивно і важко. 

Тому, до міжнародного дня миру у бібліотеці-філії №11 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбувся хронограф за темою “Хай буде мир віднині і довіку” (21.09 – Міжнародний день миру). В кількох словах ми трішки змогли поговорити про мир, цю найважливішу річ на землі. І оскільки це питання є актуальним, ми мали нагоду згадати тих, хто докладав усіх зусиль щоб він був. Пригадувалися різні факти з життя різних відомих (і не дуже) людей. А також мали нагоду порівняти різні філософські, теологічні і юридичні означення цього слова. Також ми коротко пригадували собі історично на прикладі окремих подій різні шляхи досягнення миру. 

Тож головне не забуваймо, що найпершим і найосновнішим є мир душевний. Бо ж уста вивергають те, чим накипіло серце. 

#Бібліотека_у_дворах

Потреба читати у людей повинна розвиватися із самого дитинства. Це як інстинкт. І це бажання повинно бути таким же реальним як і фізичний голод чи потреба сну. Тоді молода людина зможе мати не лише більш об’єктивнішу думку про навколишній світ і суспільство. До того, вона не так швидко попадеться на різні вудочки тих, хто прагне ошукати її в цьому світі. 

На жаль сьогоднішній світ зовсім не є зацікавлений у тому. І тому підтримка, а особливо заохочення молодого покоління лягає на плечі однієї з останніх бастіонів культури. Є різні способи для оточення читання серед молоді, а заодно і реклами книг. І одним із них є виставка рекомендованих творів. 

І тому 30 липня у бібліотеці-філії №11 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради було підготовлено виставку-діалог під назвою Літнє сонце на книжковій сторінці (в рамках програми бібліотека у дворах)